Опираючись на проведений аналіз кредитоспроможності та фінансового стану позичальника, банк може зробити висновок про реальність, можливості та способи повернення надаваної позики та ступінь кредитного ризику.

Якщо у процесі оцінки кредитоспроможності клієнта банк дійшов позити-вного висновку про привабливість кредитної угоди, то наступним елементом визначення рівня кредитного ризику даної справи постає залучення достат-нього забезпечення кредиту, поза як будь-які прогнозні розрахунки, навіть найоптимістичніші, не здатні передбачити усіх можливих ускладнень з повер-ненням позики та процентів під час її використання.

Неустойка (штраф, пеня) - це визначена законодавством або кредитним договором грошова сума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разі невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема, у разі про-строчення виконання.

Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата більшої про-центної ставки за непогашену у строк заборгованість та невиплачені проценти за позикою, різниця ж між платою за користування позикою у разі простро-чення платежів її повернення та платою при своєчасному її погашанні за своїм змістом і є пенею; за нецільове використання кредиту, виявлене банком, - штраф у процентному розмірі від суми нецільового використання.

Ще одним методом захисту банків від кредитних ризиків у своїй діяль-ності та однією з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь, як страхування окремих випадків, вірогідних у взаємовідносинах між кредито-ром та позичальником. Оскільки комерційним банкам чинним законодавством забороняється власна діяльність у сфері страхування, банки для відстоювання своїх інтересів звертаються до страхових компаній.

Будь-який комерційний банк проводить власні захисні заходи з метою зниження кредитного ризику при кредитуванні малих підприємств. Ці заходи є складовою частиною ризикової політики. Вони здійснюються у двох напрямках:

1

2

Основне завдання що стоїть перед банком - це гранично мінімізувати (хеджувати) ризик.

Кожен комерційний банк, як суб'єкт кредитування, обирає власний конкретний спосіб (способи) управління ризиком. Існують також загальні підходи до процесу управління ризиками.

Метою аналізу ризику є надання необхідної інформації для прийняття рішення відносно кредитування та передбачення заходів щодо запобігання можливих фінансових втрат.

На першому етапі виявляються внутрішні та зовнішні фактори, що збільшують (або зменшують) конкретний вид ризику;

На другому - проводиться аналіз виявлених факторів;

На третьому - якісна оцінка ризиків (якщо ризики суттєві, банку, можливо, взагалі є сенс відмовитися від кредитування такого малого підприємства);

На четвертому - кількісна оцінка ризиків (пропонуються рішення відносно можливих шляхів попередження або уникнення ризику);

На п'ятому - обирання методів оптимізації ризику.

Для кількісного та якісного аналізу ризику використовують перш за все аналіз фінансової діяльності позичальника, оцінюють його кредитоспроможність.

Існує п'ять основних способів зниження кредитного ризику:

1. Зменшення суми кредитів, що видаються одному позичальнику. (Цей спосіб застосовується коли банк не досить впевнений в кредитоспроможності клієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє знизити обсяг втрат в разі неповернення);

2. Залучення забезпечення:

3. Видача дисконтних позичок (ризик зменшується лише деякою мірою, адже є ризик неповернення виданої суми);

4. Страхування кредитів (цей метод передбачає передачу ризику неповернення страховій організації. Усі витрати, що пов'язані з цим лягають на позичальника);

5. Оцінка кредитоспроможності - кредитні співробітники зазвичай надають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє запобігти можливим втратам, що пов'язані з непогашенням кредиту. До визначення кредитоспроможності існує багато підходів, однак найбільшого розповсюдження набув метод заснований на бальній оцінці позичальника. Цей метод передбачає розробку спеціальних шкал для визначення індивідуального рейтингу клієнта. Критерії, за якими проводиться оцінка позичальника є індивідуальними для кожного банку і базуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує підвищення ефективності аналізу кредитоспроможності.

Серед методів оптимізації ризику виділяють внутрішні та зовнішні.

Внутрішні методи пов'язані лише з діями кредитних працівників, а отже відповідальність лежить на банку. До внутрішніх способів належать:

1

2

3

4

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфелю серед широкого кола позичальників, які відрізняються як за характеристиками так і за умовами діяльності (галузь економіки, регіон).

Диверсифікація може бути галузева, географічна чи портфельна.

1. Галузева передбачає розподіл кредитів між клієнтами, що здійснюють діяльність в різних галузях економіки. Для зниження загального кредитного ризику вирішальне значення має підбір галузей, який повинен здійснюватись на основі статистичних досліджень. Найкращий ефект досягається за вибору позичальників, що працюють в галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. В такому випадку зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.

2. Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які знаходяться в різних регіонах. Це може використовувати лише банк з розгалуженою мережею філій.

3. Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників - малими підприємствами, фізичними особами, великими фірмами, урядовими та громадськими організаціями. Це дозволяє оптимізувати співвідношення ризик-доход від кредитного портфеля банку в який таким чином входитимуть як більш доходні (і ризиковані) так і менш доходні (ризиковані) складові.

Загалом метод диверсифікації потребує професійного управління та знання ринку, зваженого застосування та аналізу статистичних даних, адже надмірна диверсифікація не зменшує, а навіть підвищує кредитні ризики.

Концентрація є протилежним диверсифікації за економічним змістом засобом. Концентрація кредитного портфелю означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі, регіоні тощо. Як і диверсифікація може бути галузева, географічна і портфельна. При формуванні кредитного портфелю необхідно дотримуватись визначеного рівня концентрації, оскільки кожен банк працює в конкретному сегменті ринку. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації і концентрації кредитного портфелю банку є завданням, яке повинно вирішуватись менеджментом банку