Певною мірою наближеним до таких визначень є трактування категорії банківського кредиту західними економістами. Так, у "Словнику сучасної економічної теорії", підготовленому англійсь-кими авторами, категорія "банківський кредит" тлумачиться як "кредитування банківською системою будь-яким із можливих способів: шляхом банківської позики, обліку векселів або купівлі цінних паперів".

Основними недоліками більшості наведених визначень є відсут-ність в них певного виду відносин між кредитором і позичальником, оскільки якраз із таких відносин витікає роль названих суб'єктів, тобто кредитора і позичальника. В окремих трактуваннях йдеться про кредитні відносини, але цього недостатньо, оскільки такі відно-сини належать до певної підсистеми економічних відносин або до економічних відносин в цілому. Найважливіше те, що у наведених трактуваннях відсутні ознаки категоріального визначення, просте-жуються наведені вище упущення щодо сутності комерційного кредиту, хоча вони певною мірою відповідають вимогам практич-ного застосування.

З урахуванням сказаного, банківський кредит доцільно визна-чити як форму руху позичкового капіталу, що виражає відносини економічної власності між банками, з одного боку, фізичними і юридичними особами, з іншого боку, з приводу падання певної частки банківського грошового капіталу у тимчасове користу-вання та його своєчасного повернення з одночасним привласнен-ням прибутку у формі певного відсотка. Для забезпечення банківсь-кого кредиту використовуються золотовалютні цінності (у вигляді матеріалів та товарів), цінні папери, боргові зобов'язання. Найпо-ширенішими з них є банківські гарантії, рухоме та нерухоме майно, наявні депозити, векселі та ін. [43, c. 38].

Цей кредит може збільшувати як обсяг платіжних засобів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регульованості, значним масштабам банківський кредит може бути наданий за нижчу ціну (відсоток).

Відповідно до строків погашення банківські кредити поділяють на короткотермінові, середньотермінові, довготермінові. У США та інших країнах, зокрема в Україні, до короткотермінових нале-жать кредити, надані на один рік і менше. Середньотермінові кредити, надані від 1 до 7-8 років, а в Україні, деяких країнах СНД - до 5 років. Довготермінові - кредити, надані на тривалий період. Короткотермінову позику в США можна оформити на певний період - у межах 1 року або до запитання (вимоїн). Довго-термінова позика не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати її погашення у будь-який час.

Найважливішим обмеженням при наданні банківських кредитів є розмір кредиту, який можна надати одному позичальнику. Це обмеження називають "правилом десяти відсотків". Згідно з ним, розмір кредиту одному позичальнику не має перевищувати 10% суми акціонерного і резервного капіталу банку. Воно стосується, передусім, дрібних та середніх банків. Крім того, у США існує низка винятків із цього правила.

Банківський кредит можна умовно поділити на внутрішній і міжнародний, на кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кредит, кредит на поточні та капітальні витрати, кредит забезпечений і незабезпечений, застра-хований і незастрахований, підтримувальний, невідновлюваний, відкритий та ін.

Забезпечені кредити - це позики під заставу. Гроші зменшують ризик збитків у випадку неспроможності боржника повернути вчасно позику. Наприклад, із ліквідацією підприємства банкрута банк має перевагу перед іншими кредиторами щодо будь-якого майна для забезпечення банківської позики. До незабезпєчених кредитів належать, насамперед, кредити банків, надані урядові для покриття державного боргу. Невідновлюваний відкритий кредит надають, передусім, як позику під будівництво нерухомості і повертають його частинами відповідно до етапів будівництва [27, c. 151].

Банківський кредит (його надання опосередковується банками) надають банки та спеціальні кредитно-фінансові інститути функціонуючим капіталістам та іншим позичальникам. Об'єкт банківського кредиту - грошовий капітал. Кредиторами є грошові капіталісти і банки, а позичальниками - функціонуючі капіталісти, держава, різні групи і верстви населення. Матеріально-речовим змістом банківського кредиту є власні кошти банків, залучені на депозитні вклади кошти юридичних і фізичних осіб, залишки на розрахунках і поточних рахунках, кошти, отримані від випуску цінних паперів, міжбанківські кредити, а суспільною формою -відносини економічної власності між комерційними банками, з одного боку, фізичними та юридичними особами - з іншого, в процесі виконання активних та пасивних операцій, а також між акціонерами всередині самих банків (якщо вони є банками акціонерного типу) щодо надання в позику активів (зазначених у матеріально-речовому змісті) та привласнення на цій основі частини прибутку у формі відсотка.

Суспільною формою діяльності банку як акціонерної компанії є відносини економічної власності між її власниками та дрібними акціонерами в процесі купівлі-продажу акцій і привласнення на них частини доходів у формі дивіденду.

Певні відносини економічної власності виникають також у процесі надання комерційними банками кредитів іншим банкам та плати за них, вкладання коштів у статутні фонди інших юридич-них осіб, надання центральним банком кредитів комерційним банкам через кредитні аукціони, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів, ломбардних операцій; придбання комерційними банками державних цінних паперів і привласнення різних форм доходів та ін. Так, під час роздержавлення власності в Чехії понад 70% ваучерів громадян були зосереджені в прива-тизаційних інвестиційних фондах, а найбільші з них через інвести-ційні компанії контролюються головними комерційними банками, які загалом здійснюють контроль за економікою країни (при характеристиці суспільної форми комерційного кредиту назива-лися його основні суб'єкти).

За комерційного кредиту позичковий капітал ще не відокре-мився від промислового або торговельного, за банківського - він відокремлений. Банківський кредит обслуговує сферу обігу товарів та нагромадження капіталу. Він розширює межі комер-ційного кредиту завдяки заміні комерційного векселя