Відповідно до характеру використання банківські позики поділяють на позики капіталу і позики грошей. Позика перетворюється на капітал, коли вона витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, патентів, ліцензій, що використо-вуватимуться у виробництві, тобто для збільшення обсягів реального капіталу. Якщо позика витрачається на погашення старих боргових зобов'язань, то вона використовується як гроші для платежу і на капітал не перетворюється, не збільшує масшта-бів реального капіталу. Коли кредит надають окремому під-приємцю під заставу (вексель, цінні папери, заставні тощо), він лише перетворює частину свого наявного капіталу (менш ліквід-ного) на грошову форму, не отримуючи при цьому додаткового капіталу. Такий кредит для позичальника є позичкою грошей. За умови, що окремий підприємець бере банківську позику не під заставу, він отримує при цьому додатковий капітал, і така позика є позикою капіталу.

Сутність споживчого кредиту в сучасній економічній літературі визначається по-різному. Так, у "Великому економічному слов-нику" ця категорія характеризується як "короткотермінові позики населенню на придбання споживчих товарів". У праці російських вчених "Фінансове і банківське право" зазначається, що "спожив-чий кредит - кредит, що надається кінцевому споживачу товарів та послуг". У "Великому бухгалтерському словнику" ця кате-горія трактується як "короткотермінові позики населенню на придбання споживчих товарів". Приблизно такі ж тлумачення зустрічаємо і в українській економічній літературі.

Жодне із наведених визначень не акцентує увагу на наявності відносин між тими, хто надає кредит і тими, хто його отримує. У них також не фіксуються суб'єктно-об'єктні відносини та ін.

Тому сутність споживчого кредиту можна визначити як відно-сини економічної власності між кредиторами і споживачами з приводу привласнення першими (кредиторами) певного відсотка за надані ними у грошовій формі ресурси споживачам у тимчасове користування. Кредиторами виступають банки, торговельні підприємства (а також фірми і компанії), кредитні спілки, ломбарди та ін. Споживчий кредит може надаватися і в товарній формі.

Кожну із проаналізованих форм кредиту можна також аналізу-вати і в контексті інших підсистем економічних відносин - організа-ційно-економічних і техніко-економічних (останніх з точки зору спеціалізації певних суб'єктів на різних видах і термінах кредиту та ін.).

Споживчий кредит - продаж товарів торговельними підприєм-ствами з відстроченням платежів і наданням банками позик на придбання споживчих товарів і різноманітних послуг. Об'єкти цього кредиту - товари (як правило, тривалого користування) і гроші, суб'єкти - торговельні капіталісти й широкі верстви насе-лення, насамперед - наймані працівники [32, c. 78].

Матеріально-речовим змістом споживчого кредиту є позики на придбання товарів в особисту власність довго-середньо- та корот-котермінового використання. До товарів довготривалого вико-ристання відносять стандартні житлові будинки, садові будинки, квартири, меблі, музичні інструменти., у США - також позики для купівлі пересувних будинків (без туристичних трейлерів), на ремонт та модернізацію будинків, позики фермерам (здебільшого) та ін.; до короткотермінових - одяг, взуття, товари для новонарод-жених тощо.

Суспільна форма споживчого кредиту - відносини економічної власності між кредиторами (банками, небанківськими кредитними установами, торговельними організаціями і товаровиробниками) та споживачами (фізичними особами) з приводу надання спожи-вачам позик та плати за них (при характеристиці суспільної форми споживчого кредиту водночас були названі суб'єкти цих кредитних відносин). Формами економічної реалізації відносин споживчого кредиту є привласнення доходів кредиторами внаслі-док завищених цін на товари, що продаються в кредит, відсотків за купівлю товарів у кредит, продажу неконкурентоспроможних. товарів та ін. Оскільки відсотки, які встановлює, наприклад, товаровиробник, залежать від ставок за фінансові кредити банку, що його обслуговує, а самі ставки є необгрунтовано високими, наслідок таких кредитів - багатократна оплата (залежно від терміну надання кредиту) товарів, що звужує платоспроможний попит населення.

Позики надають комерційні банки, спеціальні установи споживчого кредиту . Відсоток за такий кредит вищий від банківського (у США - приблизно 20% на рік, у Франції - разом з комісійними до 30%). Оскільки позичальники не використовують такі позики як капітал, джерелом виплати відсотків є переважно І трудові доходи, що призводить до зростання заборгованості за споживчий кредит (у США вона зросла з 313 млрд. дол. у 1980 р. до ; майже 2 трлн. дол. у 1990 р.). У разі несвоєчасної сплати відсотків ?! товар можуть забрати, продати на торгах і частину внесених покуп-ім цями коштів повернути їм. На погашення споживчого кредиту населення США витрачає в середньому до 15% своїх доходів.

З 50-х років банки окремих країн (зокрема США, Велико-британії) під час надання споживчого кредиту використовують кредитні картки, які дають право їх власникам у межах визначеної суми купувати в кредит товари в магазинах, з якими банк має відповідні угоди. Частка кредитних карток у фінансових послугах населенню в розвинутих країнах світу становила в середині 90-х майже 20%.

А тепер з'ясуємо, як трактується категорія "державний кредит" у працях сучасних вчених. Так у "Великому економічному слов-нику" стверджується, що це "сукупність кредитних відносин, в яких однією зі сторін є держава, а кредиторами чи позичальни-ками - фізичні і юридичні особи". В "Економічній енциклопедії" зазначається, що державний кредит є особливою формою кредиту, "за якого позичальником (кредитором) виступають держава або місцеві органи влади, а кредит набуває виду державної позики, що реалізується через кредитно-фінансові інститути, передусім через центральний банк". У "Сучасному економічному словнику" дана категорія трактується як "кредит, отримуваний державою від юридичних і фізичних осіб в країні і