кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю та різноманітністю операцій, що здійснюються цією фінансово-кредитною установою. Власні кошти (або капітал) банку - головний показник можливості банку витримувати конкуренцію, здійснювати його подальший розвиток. До власних банківських ресурсів відноситься капітал, який створюється для зміцнення і розвитку матеріально-технічної бази банківських операцій, покриття можливих збитків, стимулювання праці співробітників. Однак, поняття власних банківських ресурсів трактується в економічній літературі неоднозначно. Так, Лазєпко І.М. в праці «Основи банківської справи» визначає власні ресурси комерційного банку просто як «.фінансову базу розвитку банку». А от Заруба А.Д. в праці «Банківський менеджмент та аудит» утотожнює власний капітал банку лише зі статутним фондом, «.який формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників та учасників». На нашу думку жодне з приведених вище визначень власного капіталу комерційного банку не відображає в повній мірі економічної суті цього поняття, тому, виходячи з цього, вважаємо, що найбільш прийнятним є визначення капіталу комерційного банку, дане Довгань Ж. в науковій статті «Банківський капітал: суть і значення»: "банківські ресурси - це сукупність внесених власниками (учасниками) капіталу власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за допомогою додаткових вливань з боку
учасників" , c52].
Звертаючись до проблеми джерел формування банківського капіталу звертаємо увагу на те, що Роуз П. в своїй праці «Банківський менеджмент» визначає три основних джерела: акціонерний капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток. За нашими дослідженнями українських банківських установ до джерел формування банківського капіталу необхідно віднести ще довгострокові зобов'язання, які хоча й складають дуже незначну частину у власних коштах, однак є їх складовою. Прикладом таких довгострокових зобов'язань є облігації. Отже, джерелами формування банківського капіталу, зокрема підприємницької його частки, є:
акціонерний капітал;
резервний капітал;
нерозподілений прибуток (частина прибутку, яка залишається після
виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд);
довгострокові зобов'язання.
Розгорнутий вигляд складу власного капіталу українських комерційних банків подано в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Склад власного капіталу українських комерційних банків
Вид капіталу | Його характеристика
Статутний капітал | Вартість визначається за номінальною вартістю звичайних акцій чи паїв, випущених банком, дохід від яких залежить від рішення загальних зборів учасників статутного капіталу щодо виплати дивідендів.
Привілейовані акції | Вартість визначається за номінальною вартістю будь-яких випущених акцій, щодо яких можлива виплата фіксованої частини доходу.
Емісійна різниця | Різниця між фактичною ціною купівлі акції, яка склалася на ринку, і номінальною вартістю акції.
Довгострокові зобов'язання | Вартість визначається за номінальною вартістю довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких є облігації.
Прибуток, залишений у розпорядженні банку | Чистий прибуток, не виплачений у формі дивідендів і залишений банком для інвестиційних цілей.
Продовження таблиці 2.1
Переоцінка основних засобів | Спеціальні фонди банку в частині переоцінки основних засобів.
Прибуток (збиток) | Переоцінка валютних коштів плюс прибуток(збиток) за звітний рік по балансу, плюс різниця між операційними та різними доходами і операційними та іншими витратами, плюс штрафи, пеня, одержані неустойки, мінус штрафи, пеня, сплачені неустойки.
Капітал комерційного банку виконує ряд важливих функцій у сфері забезпечення його життєдіяльності та управління ним. По-перше, власний капітал в частині статутного капіталу, внесеного засновниками банку, виступає на початковому етапі його роботи в ролі стартових засобів, необхідних для будівництва чи оренди приміщень, встановлення обладнання, найму персоналу та інших витрат, без яких банк не зможе почати свою діяльність. В період росту банк відчуває потребу в додатковому капіталі для створення нових потужностей, пов'язаних з розширенням спектра здійснюваних послуг і втіленням прогресивних банківських технологій. По-друге, капітал посилює довіру клієнтів до банку, зокрема - вкладників запевняє в його фінансовій могутності, а кредиторів - у здатності задовільнити попит на комерційний та споживчий кредити [40, c. 33].
По-третє, власний капітал, забезпечуючи захист від банкрутства банку, служить свого роду буфером, що поглинає збитки від поточної діяльності та перспективних завдань. На кінець, капітал є регулятором діяльності банку, за допомогою якого державні органи диктують норми економічної поведінки, що оберігають банк від фінансового краху та надмірних ризиків. При одержані сигналів про порушення встановлених норм регулюючі органи застосовують до банку жорсткі економічні санкції, які відповідають інтересам вкладників, інвесторів та суспільства в цілому. Отже, підсумовуючи сказане хочемо наголосити, що власний капітал практично має лише непрямий вплив на підприємництво країни, оскільки прямо не інвестується в розвиток виробництва. То ж власний капітал комерційних банків слугує, як правило, лише міцним фундаментом для формування підприємницької частки банківського капіталу. І зрозуміло, що чим міцніший фундамент, тобто власний капітал комерційного банку, тим ширші можуть бути його фінансові можливості у підтримці вітчизняного підприємництва [25, c. 155].
Для того, щоб регулювати всі питання, пов'язані з розміром власного капіталу банківської установи слід мати аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень. Складність проблеми полягає в тому, що тепер банки не володіють єдиною науково обгрунтованою методикою оцінки величини власного банківського капіталу, його структури, джерел формування, що складає труднощі у визначенні оптимальної величини та структури власного банківського капіталу, найкращих способів його утворення в рамках кожної окремо взятої банківської установи, з тим, щоб ця величина максимально сприяла розвитку підприємництва в регіоні та оптимізувала прибутки цього банку. Головна мета такого аналізу полягає у визначенні достатності банківського капіталу, його оптимальної структури, у забезпеченні надійної кредитоспроможності банківської установи. Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати цілий ряд завдань, які пов'язані з:
визначенням достатності банківського капіталу за джерелами формування;
визначенням структури власних та залучених коштів банку,