банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків [7, c. 69].
Третій етап - 1994 - 1996 рр. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - «Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників [8, c. 49].
Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.
Четвертий етап - 1996 - 1998 рр -стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ [2, c. 23].
У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:
створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;
здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;
створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;
уведено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;
розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;
напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;
діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів [1, c. 47].
Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.
Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості [ 7, c. 69].
Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.
Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:
Макроекономічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.
Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів повинна бути більш прозорою і забезпеченою.
3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.
4. Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво [3, c. 25].
Основними сьогодні є такі напрями реформування банківської системи України:
1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.
Удосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.
Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.
4. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні.
Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.
Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.
Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.
Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної
системи [22, c. 205].
На початок 1999 року банківська система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств