Такі вчені М. Олексієнко, В. Ольшанський, Е. Першиков розглядають окремі проблеми правового регулювання кредитних операцій у публікації ”Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика законодавчого регулювання: Теорія, практика, нормативна база” ( К.,1996 ). Актуальною є стаття В. Василинчука під назвою „ Типові способи необгрунтованого одержання кредитів при вчинені шахрайства з фінансовими ресурсами та шляхи їх розслідування” ( Право України, 2000, № 10.).Дмитро Кирилюк у своїй статті " До питання про необхідність розробки та прийняття Банківського Кодексу в Україні" обгрунтовує важливість і необхідність прийняття цього кодексу.( Право України, № 12, 2006р. )

РОЗДІЛ 1: Загальні положення становлення і розвитку кредитних відносин в Україні та в окремих державах світу

Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей, необхідність десь їх зберігати, розмінювати, обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої, пересилати, а надалі десь позичити, щоб вчасно здійснити певні розрахунки розширити своє діло. Даний процес об'єктивно зумовив зародження і розвиток банківської справи.

Зародження банківської справи припадає ще на рабовласницький період, коли виникають лихварство та міняльні операції. Центром зазначених процесів було спершу Вавілонське царство (VII-VI ст. до н.е.), до існування якого належать перші історичні згадки про діяльність стародавніх банкірів. Значного розвитку банківська справа набула і у Стародавній Греції, де початково банківські операції здійснювались окремими храмами, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі ін. Торговці, приватні особи і навіть цілі міста Греції віддавали свої гроші на зберігання до скарбниць храмів, недоторканість яких гарантувалась шанобливим ставленням до релігії. Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва і торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало окрім храмів і приватних осіб здійснювати банківські операції. У Греції цих осіб називали трапезитами (від грецьк. "трапеза" - стіл), оскільки початково банківські обороти полягали у розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. У стародавньому Римі банківська діяльність хоча і була схожа на грецьку, однак являла собою самобутній продукт латинської цивілізації, що визначалось значно вищим рівнем діловодства у римських банкірів порівняно з банкірами Греції [1,с. 116-117].

Значні обсяги грошових оборотів сприяли виникненню відділень римських банкірських домів у різних країнах. При цьому із становленням єдиної монетної системи в імперії, втрачали своє значення грошово-обмінні операції, натомість набували розвитку деякі нові види функцій, що здійснювалися банкірами Риму організація аукціонів, ведення справ, пов'язаних з отриманням спадщини, розподілом майна, посередництвом у торговельних угодах та інші.

Розквіт банківської справи в античну епоху змінився тимчасовим занепадом в період раннього середньовіччя, що було пов'язано з деяким зниженням ролі товарно-грошових відносин та натуралізацією господарства. Однак феодальна роздробленість європейських країн та велика кількість грошових знаків, які перебували в обігу, стримували розвиток торгівлі, що зумовлювало необхідність у здійсненні міняльних операцій, при чому в значних масштабах. Найбільшого поширення ці операції спочатку отримали в Італії, міста якої вже у X ст. набули ролі світових центрів торгівлі, куди стікались товари і гроші з різних країн. Саме слово "банк" походить від італійського "Ьапсо", що означало стіл, лавку чи конторку, за якою обмінювались монети. Міняли сиділи біля столу, вкритого зеленим сукном, на якому лежав реєстр укладених договорів та були розкладені монети. Таким чином, обмінні операції, що в сучасних банках належать до числа другорядних, стали основою розвитку банківської справи у середньовічній Європі.

Самі банки як установи у сучасному розумінні цього слова з'явились пізніше. Так, у 1407 р. було засновано Банк Святого Георгія в Генуї, який початково являв собою асоціацію кредиторів держави, та згодом розпочав діяльність з прийому внесків від приватних осіб, про що останнім видавалися свідоцтва, які могли переходити із рук в руки. Банки поступово з'являлися і в інших містах, набуваючи складніших організаційних форм функціонування. Наприклад, у 1593 було створено Банк Святого Амвросія в Мілані, що мав деякі початкові риси акціонерного товариства. Головним завданням подібних банків в Італії початково була підтримка державних фінансів. [2,15-111]

Розширення мануфактурного виробництва й торгівлі сприяло укрупненню банківської справи у формі банкірських домів та комерційних банків, що стали з'являтися у провідних торговельних центрах Європи Нідерландах, Німеччині, Північній Італії. Особливе місце належало спеціальним "жиро-банкам", що створювались купівецькими гільдіями ряду міст для здійснення безготівкових розрахунків між своїми постійними клієнтами. Зокрема, у 1609 р. було засновано вкладно-розмінний банк в Амстердамі, а в 1619 р. подібний до нього банк у Гамбурзі [3, с. 156].

Збільшення торгових оборотів сприяло подальшому розвитку й концентрації банківських операцій, що знайшло відображення у створенні акціонерних банків, які активно займалися кредитування промисловості і торгівлі. Серед перших установ такого типу були заснований у 1694 р. Банк Англії, а також Банк Шотландії, створений у 1694 р. Промисловий переворот, що спершу відбувся в Англії, а згодом і в інших країнах Європи, зумовив швидке зростання числа банків, які акумулювали значні грошові ресурси та через розрахункові й кредитні операції почали обслуговувати весь процес суспільного виробництва. [4, с. 214].

XIXст. стало справжнім переворотом у процесах накопичування капіталу, а на початку XX ст. з'являється ціла низка нових спеціальних кре-дитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту [5, с. 29].

Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитних установ на здійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацією комерційних банків, які нині практично виконують усі функції,