Не випадково в банківському законодавстві США протягом останніх 40 років питання, що таке банк, було одним з найбільш дискусійних. Робилися спроби, і небезуспішно, довести, що банківські операції можуть виконувати і небанківські інституції. В законодавстві навіть з'явився термін "небанківський банк". Урешті-решт було визнано, що банком є будь-яка установа, яка застрахована Федеральною корпорацією страхування вкладів, або виконує одну з двох операцій: приймає вклади до запитання чи переказні рахунки або надає комерційні кредити [6, с. 42-45].

У цьому визначенні привертають увагу два моменти: виключно формально-правовий підхід (застрахованість будь-якої установи Федеральною корпорацією страхування депозитів); зведення банківської діяльності виключно до суто депозитної, а банку - до установи, що виконує одну з депозитних операцій - прийом вкладів до запитання або надання адекватних цим депозитам комерційних позичок.

При такому підході до визначення банку на перше місце ставляться формальні ознаки, економічна ж сутність банку відсувається на другий план, ототожнення його з депозитною установою ледве проглядається.

Ще далі в бік формально-правового «значення банку пішло законодавство деяких країн Західної Європи. У Німеччині, наприклад, до банківської діяльності на грошовому ринку може бути допущений і одержати статус банку будь-який фінансовий посередник, що виконує кілька (чи навіть одну) операцій, віднесених законом до банківських. Серед загального переліку операцій, визначених законом як банківські, є і депозитні, і багато не депозитних. У цьому проявився надто широкий підхід німецького законодавства до визначення банку порівняно з американським. Разом з тим німецьке законодавство має важливе уточнення щодо визначення банку виконання банківських операцій має бути не побічним, а основним видом діяльності і здійснюватися постійно [7, с. 45].

На території України грошовий обіг з'явився ще за скіфів, велась активна зовнішня і внутрішня торгівля, що й зумовила зародження банківської справи. За часів Київської Русі була розвинута активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, великі київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила багато монет того часу, найвідомішими якими є золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого.

У ХVІІ-ХХст. банківська справа в Україні була дуже тісно пов'язана з її розвитком у Росії.

Кредитна система України була започаткована в 1839р. створенням Державного комерційного банку. З розпадом Радянського Союзу, та прийняттям Верховною Радою України у липні 1991р. Декларації про державний суверенітет та проголошенням у серпні 1991р. України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. [8, с. 45].

Таким чином можна зробити висновок, що еволюція законодавства в сфері діяльності банків та розвитку кредитування полягає в переході від жорсткого контролю держави до надання більшої самостійності у здійсненні банками кредитних операцій. Що ж стосується України з періоду існування незалежної держави відбулося зростання кількості законодавчих нормативно-правових актів, які покликані регулювати різні процедури надання кредитів (свідченням цього є прийняття законів "Про іпотеку", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", "Про організацію формування та обігу бюро кредитних історій" та ін.). Завдяки прийняттю цих та інших законів, а також регулюванню кредитної діяльності банків постановами Кабінету Міністрів України, положеннями та інструкціями Національного банку України, відбувається наближення української системи кредитування до світових стандартів навіть в умовах тривалої політичної кризи в Україні.

Проте незважаючи на помітний прогрес, необхідною на даний час є кодифікація усіх законів щодо правового врегулювання кредитних операцій банків. Прийняття кодексу законів про кредитування стане наступним витком в еволюції законодавчої бази з даного питання в Україні.

1.1. Поняття, виникнення та особливості кредитних відносин

Ринкова економіка – це економіка договірних відносин між рівноправними і рівно відповідальними партнерами. На кредитному ринку на договірні відносини вступають банки, як кредитори та позичальники ( юридичні та фізичні особи ). Відносини між кредитором і позичальником, їх взаємозв’язок являються відносинами двох суб’єктів кредитування. Виникнення кредитних відносин між банком і позичальником можливе за таких умов:

Учасники (кредитор і позичальник) мають бути взаємозацікавлені: кредитор – у видачі кредиту а позичальник в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні та правові інтереси.

Необхідна наявність економічних та юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

Позичальник має бути власником майна, або має бути власником, наділеним правом на користування та розпорядження ним.

Особливістю таких відносин є:

По-перше, суб’єкти кредитування( банк-кредитор і позичальник ) виступають як юридично самостійні особи.

По-друге, виступають як гаранти майна один перед одним, і,

По-третє,- як суб’єкти, які проявляють взаємну економічну зацікавленість один до другого.

Кредитними називаються ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, населення, і використання цих коштів відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Виникнення кредитних відносин полягає у активних діях позичальника, який потребує кредиту, та наявність у нього для цього всіх нормативно-встановлених необхідних підстав.

Чим більше позичальник обізнаний у кредитах, компетентний у сьогоднішній ринковій економіці, підготовлений до переговорів, знає що підприємство рентабельне і прибуткове, та може документально підтвердити це, тим більше поступок зробить йому банк.

Зі своєї сторони банк поставить ряд