2. Світова практика виділяє такі методи розподілу бюджетних трансфертів:

а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого колективу;

б) багатофакторна формула;

в) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв’язаних бюджетних трансфертів – перший та третій. Огляд методів розподілу бюджетних дотацій, який практикується у різних країнах, подано у таблиці 3.5

Таблиця 3.5

Методи розподілу бюджетних дотацій у різних країнах

Країна | Види дотацій | Методи розподілу

Німеччина | Додаткові дотації | Частина річного бюджету – у розмірі сум, необхідних для доходної бази до середнього рівня, та як фіксовані суми.

Росія | Бюджетна дотація

Федеральний трансферт | Частина річного доходу

Франція | Глобальна дотація на функціонування

Дотація на компен-сування додаткових пільг

Фонд компенсації ПДВ | Згідно з фактичним розміром витрат (компенсація)

Компенсація частини видатків на капіталовкладення

Польща | Субвенція генеральна

Швеція | Незв’язана субсидія

Латвія | Бюджетні субсидії

Субсидії з фонду вирівнювання

Литва | Дотації | Частина річного бюджету

Як видно з таблиці 3.5, при розподілі дотацій більшість країн надає перевагу формулам, оскільки вони дають змогу більш об’єктивно оцінити потребу місцевого бюджету в централізованій підтримці. Однак сама по собі формула ще не вирішує проблеми, оскільки дуже важливий набір критеріїв, врахованих у ній, та значення їх ваги. За винятком Франції та Швеції в усіх країнах мало не щорічно відображається перегляд та уточнення формул. Проте у Франції та Швеції точаться жваві суперечки відносно правомірності включення в формулу певних показників.

3. Ступінь свободи місцевих органів влади у використанні вертикальних трансфертів визначається співвідношенням між зв’язаними бюджетними трансфертами (субвенції та субсидії) та незв’язаними (дотації). Чим істотніша частка бюджетних дотацій у загальній сумі бюджетних трансфертів, тим більшу свободу мають місцеві колективи. Як видно з таблиці 3.6, у країнах із стабільною економікою та розвинутими традиціями самоврядування саме бюджетні дотації відіграють головну роль (Німеччина, Франція, Швеція), тоді як у країнах, що трансформуються, найчастіше – зв’язані трансферти (Польща, Латвія, Росія).

Таблиця 3.6

Співвідношення різних видів бюджетних трансфертів

(у відс. до доходів місцевих колективів)

Країна | Усього бюджетних трансфертів | У тому числі

Дотації | Субвенції та субсидії

Німеччина

землі общини | 3,1

41,6 | 1,4

31,0 | 6,7

10,6

Росія | 20,1 | 2,4 | 17,7

Франція | 23,0 | 15,3 | 7,7

Швеція

муніцепалітети | 20

17 | 15,0

11,0 | 5,0

6,0

Польща | 29,2 | 11,9 | 17,3

Латвія | 61,7 | 9,2 | 52,5

Литва | 8,7 | 5,7 | 3,0

Загалом про оптимальне співвідношення між форами бюджетних трансфертів навряд чи можна говорити. Про оптимізацію може йтися лише в окремій країні, хоча тенденція до глобалізації бюджетних трансфертів в світі існує.

Слід зазначити, що в багатьох країнах бюджетні дотації застосовуються як інструмент вирівнювання, хоча останнє може здійснюватися і безпосередньо між територіальними колективами. Найбільшого рівня розбудови цих інструментів досягли у Німеччині та Швеції (таблиця 3.7)

Ефективність функціонування системи бюджетних трансфертів в окремих країнах прямо пов’язана із ступенем досконалості та усталеності нормативної бази, що їх регулюють.

Таблиця 3.7

Наявність спеціальних механізмів фінансового вирівнювання серед місцевих колективів різних країн

Країна | За рахунок бюджетних трансфертів | За рахунок горизонтального перерозподілу

Німеччина | Додаткові дотації | Горизонтальні трансферти

Росія | Фонд підтримки регіонів | ---

Франція | Дотація рівномірного розподілу | Фонд солідарності терито-ріальних колективів

Швеція | Гарантована доходна база | Міжмуніцепальні вирівнювальні платежі

Польща | Субвенція на вирів-нювання | --

Латвія | Фонд вирівнювання | Фонд взаємної допомоги

Литва | -- | --

Рівень нормативної бази дуже відрізняється. Серед країн із сформованою базою, яка переглядається дуже рідко, можна відзначити Німеччину, Францію, Швецією Так, у Німеччині визначення основних видів бюджетних трансфертів землям закріплені в основному Законі (так звана Фінансова Конституція). Механізм надання бюджетних трансфертів визначається спеціальним Законами (“Про вирівнювання різної економічної сили земель”, “Про фінансову допомогу Федерації …”, законами про окремі види грошових виплат, віднесених до спільної компетенції). У Франції основні види бюджетних трансфертів визначаються спеціальними законами, які зведені в Адміністративний кодекс місцевому самоврядуванню, Кодекс комун тощо.

У країнах, що переживають період становлення нових засад місцевого самоврядування, законодавство відрізняється більшою різноманітністю, яка ,проте, не позбавляє їх необхідності по декілька разів переглядати одні й ті самі законодавчі акти, поновлені згідно з новими умовами. В більшості країн прийнято закони про місцеве самоврядування, де визначено фінансові основи місцевої влади і види бюджетних трансфертів, які вони можуть отримувати; є також і закони про місцеві бюджети, де визначається доходна база місцевих рад, їх права на отримання бюджетних трансфертів.

Що стосується України, то тут нормативна база надання бюджетних трансфертів практично відсутня. У галузі законотворчості для місцевого самоврядування ми відстали від сусідніх держав на 3-4 роки, що не могло негативно не вплинути на розбудову місцевого самоврядування. Проте з прийняттям Основного Закону України надія на прискорення розбудови фінансових відносин між різними рівнями держави, включаючи і бюджетні трансферти, істотно зростає, хоча їх засади сформульовані занадто загально, а тому підлягають конкретизації у спеціальному законодавстві.

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому