За рівнем державних структур, які встановлюють податки і розпоряд-жаються надходженнями від них, розрізняють загальнодержавні та міс-цеві податки. В Україні загальнодержавні податки встановлюються ви-щим законодавчим органом, стягуються центральним урядом і повністю або частково спрямовуються до державного бюджету. Основними з них є податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок на прибуток з громадян, акцизний збір, державне мито, податок на май-но, податок за спеціальне використання природних ресурсів, внески до Державного фонду соціального страхування. Пенсійний фонд та інші збо-ри, платежі обов'язкові для всієї країни.

Місцеві податки стягуються владними органами нижчого рівня, ма-ють регіональний характер, поширюються лише на відповідну територію. Вони встановлюються, скасовуються згідно із загальнодержавним зако-нодавством, а також можуть вводитися місцевими органами самостійно. До них належать: ринковий збір, плата за паркування автомобілів, готель-ний збір, податок з реклами, збір за використання місцевої символіки, збір за видання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та деякі інші платежі, що надходять до місцевих бюджетів.

Залежно від використання податки називають загальними і специфіч-ними. Загальні податки, надходячи в розпорядження державних органів, використовуються для фінансування найрізноманітніших заходів, тобто не закріплюються за конкретним видом видатків державного і місцевих бюджетів. Специфічні податки акумулюються, як правило, в спеціальних фондах і використовуються за цільовим призначенням (наприклад, пен-сійне забезпечення, соціальне страхування).

Зрозуміло, що всі податки незалежно від різноманітності об'єктів, з яких вони стягуються (майно, прибуток, земля, зарплата, товари тощо), в кін-цевому підсумку сплачуються з чистого доходу. З огляду на це, врахову-ючи співвідношення між ставкою податку і величиною доходу, податки можуть бути прогресивними, пропорційними і регресивними.

Для прогресивного податку характерним є підвищення середньої став-ки податку зі зростанням доходу. Такий податок передбачає не тільки ве-лику абсолютну суму, а й більшу частку доходу, що стягується. Його тя-гар, як правило, максимально тисне на власників надвисоких доходів. Проте за умовами цього податку після певної межі доходів з'являються можливості для приховування їх.

Пропорційний податок означає, що середня податкова ставка незмінна і не залежить від розмірів доходу. Його застосування викликає зацікавле-ність у зростанні доходів, але в разі отримання високих доходів незакон-ним шляхом загострює соціальну несправедливість.

Податок вважається регресивним, коли його середня ставка із зростан-ням доходу знижується. Тут потрібна все менша й менша частка доходу при його підвищенні. Цей податок зачіпає більшу частину доходу неіму-щих верств населення і на противагу прогресивному вигідний для бага-тих людей.

Податок з доходів фізичних осіб - це основний прямий податок із громадян України. З 1 січня 2004 року введений у дію Закон України «Про податок з фізичних осіб». Відповідно до Закону цим податком, для громадян, що мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з щомісячних оподатковуваних доходів), отриманих з різних джерел як на території України, так і за її межами, а для громадян, що не мають постійного місця проживання в Україні, доход, отриманий із джерел в Україні.

До прямих податків відносяться також - оподатковування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, майновий і земельний податки, платежі за використання природних ресурсів, збори в цільові загальнодержавні фонди, державний збір.

Підрозділ на прямі і непрямі податки відноситься до методу встановлення податків. Критерієм такого розподілу стала теоретична можливість перекладання податків на споживача товарів. Передбачається, що остаточним платником прямих податків стає той, хто одержує доход, володіє майном, а непрямих - споживач, на який податок перекладається шляхом добавки до ціни. Непрямі податки називають податками на споживання.

В даний час усі прибуткові і майнові податки (у тому числі дарування, спадщина, купівля-продаж цінних паперів) відносяться до прямих, а всі податки на споживання до непрямого.

Прямі податки встановлюються безпосередньо для платників, їхній розмір залежить від масштабів об'єкта оподатковування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, по якому більше платять ті члени суспільства, що мають великі доходи. Але форма прямого оподатковування вимагає складного механізму стягування податків. Тому, незважаючи на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Оскільки непрямі податки включаються в ціну товарів і послуг, їхній розмір прямо не залежить від доходів платника. Але основний недолік непрямих податків, їхній регресивний характер, чи назад пропорційна залежність від платоспроможності споживачів.

Унаслідок цієї властивості непряме оподатковування товарів масового споживання важким тягарем лягати на населення з низькими доходами, оскільки велика частина його доходів витрачається на придбання продуктів харчування й інших товарів першої необхідності.

У зв'язку з тим, що структура споживання в різних верств населення різна, принцип справедливого оподатковування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі товари, чи послуги. Але такий підхід не позбавлений недоліків, оскільки встановлення більш високих податків тільки на товари першої необхідності і розкоші звужує сферу непрямого оподатковування і скорочує надходження доходів у бюджет, у той час як навіть невисокий рівень непрямого обкладання товарів повсякденного користування забезпечує державі стабільні і значні доходи.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки досить широко використовуються в усьому світі, тому що