Для фінансування державного боргу випускається ще один вид облігацій - облігації державної позики, виплати доходів по яким і погашення проводиться за рахунок податків, тому вони на відміну від акцій й облігацій корпорацій не є носіями реального капіталу. Кошти, необхідні для сплати відсотків, покриваються податками, основними платниками яких є населення, а одержувачами відсотків - корпорації, кредитно - фінансові монополії й найбільш заможні верстви населення. Як правило, великі кредитно - фінансові інститути є основними власниками всіх державних цінних паперів (їхній портфель становить 85%), тому вони одержують значну частину витрат бюджету, які направляються на відшкодування державного боргу. Ринкові цінні папери вільно продаються й купуються (на їхню частку доводиться 2/3 усього боргу), вони представлені казначейськими векселями, нотами й бонами. Ноти - це середньострокові облігації строком від одного до 5 років, які можуть використатися для наступної сплати податків, а відсоток по них виплачується один раз у півріччя. Бони - довгострокові облігації на період від 5 до 25 років, відсоток по яких виплачується два рази в рік.

Випуск неринкових цінних паперів обумовлений труднощами розміщення державних цінних паперів, вони представлені ощадними нотами й бонами. Головна мета їхнього випуску складається в залученні максимальної кількості коштів населення.

При необхідності мобілізації коштів уряду промислово розвинених країн можуть крім того використати “спеціальні позики”, розташовувані в державних страхових і пенсійних фондах. Ці папери не можна передати іншим особам й організаціям, але можна пред'явити до оплати після закінчення одного року від дня випуску

Розміщення державних цінних паперів ведеться як біржовим, так і позабіржовим способом. Нові випуски держоблігацій, як правило, розміщаються центральним банком серед кредитно - фінансових інститутів, корпорацій, населення й іноземних клієнтів. Іноді в ланцюжок як посередників включаються комерційні й інвестиційні банки, що одержують при цьому комісійні в 1-2% вартості позики. Крім того, часто за законом (у тому числі й в Україні) кредитно - фінансові установи повинні здобувати певну частину державних облігацій або перетворювати в них частина своїх наявних залишків. У Західній Європі і Японії в той же час часто нові випуски держоблігацій продаються через біржі, а також старі випуски державних цінних паперів.

Крім того, місцеві органи влади також можуть випускати свої облігації, продавати як на біржі, так і поза нею. Для місцевих органів влади випуск власних позик представляє найбільш важливу статтю доходів місцевих бюджетів, тому що за рахунок її формується від 20 до 30% надходжень. В 70-80-х роках у ведучих промислово розвинених країнах особливу роль придбали випуски міських позик. Такі позики були здійснені наприкінці 70 - х років у ряді великих американських міст: Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чикаго, аналогічні проблеми переживають зараз багато столиць й великі міста Західної Європи.

Муніципальні позики - один з найважливіших інструментів фінансування критичних суспільних потреб у розвитку інфраструктури міст. Структура й обсяги випуску муніципальних позик, можливість випуску довгострокових облігацій для фінансування капітальних проектів значною мірою залежать від грошової й фінансової ситуації, а також від загальноекономічного положення країни. Високий рівень інфляції, а отже високі процентні ставки, недолік довгострокових кредитних ресурсів на фінансовому ринку, неможливість повернути понесені витрати шляхом збору плати за комунальні послуги, що існують нині в Україні, накладають певні обмеження на випуск муніципальних облігацій. З огляду на вищесказане, вони повинні мати короткі строки погашення й використатися для фінансування проектів, що приносять достатній прибуток.

У світовій практиці існує три типи муніципальних облігацій. Загальні облігації - цінні папери, від випуску яких муніципалітет надає “абсолютну гарантію”. У цьому випадку він зобов'язується використати свої дозволені законом можливості збільшення податків і зборів, а також всі інші наявні доходи для сплати відсотків і суми боргу власникам облігацій. Всі власники загальних облігацій перебувають у рівних кредитних умовах і мають рівні права у випадку невиконання договору. Основними джерелами виплати боргу є податок на прибуток, податки з нерухомості й іншого приватного майна, податок із продажу (обороту).

У ПФТС на 01.01.2006 року друге місце по обсязі торгів зненацька було зайнято муніципальними облігаціями ( близько 31 % у загальному обсязі ), з кінця 2005 року традиційно, що займали четверте-п'яте місця.

На даний час банк є одним з активних учасників автоматизованої торгової системи ПФТС. Це дозволяє банку та його клієнтам оперативно працювати з найбільш ліквідними цінними паперами українських емітентів.

Дохідні облігації погашаються муніципалітетом за рахунок доходів, які отримані від використання об'єктів, створених за ці облігації, а також певних фіксованих видів платежів і податків.

Облігації подвійного захисту або гібридні - це варіант з'єднанняперших двох типів облігацій. Випускаючи такі облігації, муніципалітет планує певне джерело доходу, але якщо доход від запланованого джерела буде недостатнім, то він зобов'язується, у міру необхідності, використати всі інші наявні джерела доходів для виплати боргу. Вищенаведені типи облігацій використаються для середньо і довгострокових позик. Крім того, існує ціла група короткострокових муніципальних боргових зобов'язань, які використовуються для покриття невідкладних бюджетних витрат. Термін дії таких зобов'язань не перевищує одного року.

Ринок державних цінних паперів в Україні вже має свою історію. Первинний ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВГЗ), що випускають урядом України – швидко розвинутий сегмент національного фінансового ринку. До початку травня 1996 року ОВГЗ були звичайними, іменними, купонними облігаціями номінальною вартістю 100 млн. крб., які випускалися у формі запису на рахунках і забезпечували поквартальну виплату