за межами населених пунктів у випадку, якщо на даній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать підприємству на праві власності. Проте тут є одне «але». У відповідності статі. 129 Земельного кодексу придбання земельних ділянок у власність вказаною категорією можливе тільки з відома Кабінету Міністрів України (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або ж за узгодженням з Верховною Радою України (якщо земля, відповідно, розташована за межами населеного пункту). Виключення складають земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації. Їх продаж здійснюється органами приватизації за дорученням Кабінету Міністрів України за узгодженням з Верховною Радою України.
Крім того, ст. 129 Земельного Кодексу передбачено, що продаж землі, що знаходиться в державній або комунальній власності іноземним юридичним особам здійснюється за умови реєстрації на території України постійного представництва нерезидента з правом здійснення господарської діяльності.
Ще однією категорією суб'єктів, яку в звичному значенні не можна віднести до власників, є органи виконавської влади в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим і місцевих державних адміністрацій, органи приватизації, а також територіальні громади або органи місцевого самоврядування, які розпоряджаються землями, що знаходяться в державній і комунальній власності.
Під розпорядженням землею, перш за все, розуміється її продаж, а також передача в постійне користування і в оренду. І в зв'язку з цим необхідно враховувати наступне.
Відповідно до п.12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські поради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавської влади.
Виключення складають землі, що знаходяться в приватній власності, а також землі, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, а також господарські суспільства, що мають в статутних фундаціях частку держави. І якщо відносно земель, що знаходяться в приватній власності, все більш або менш зрозуміло - ними розпоряджається власник (громадянин або підприємство), то з розпорядженням землями державних підприємств поки що не все ясно. Адже зміни відносно них були внесені в Земельний Кодекс Законом України від 20.12.2005 р.
№ 3235-IV «Про державний бюджет України на 2006 рік» зовсім недавно. Думається, що право на розпорядження такими землями автоматично закріплено за органами виконавської влади в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а також за обласними і районними державними адміністраціями.
Оскільки в даний час розмежування земель ще не проведено, згадане вище положення Земельного кодексу варто розуміти таким чином. Якщо українське підприємство або підприємець схочуть купити, узяти в постійне користування або в оренду землю, що знаходиться в державній (комунальної) власності в межах того або іншого населеного пункту, то необхідно звертатися у відповідну місцеву пораду (сільський, селищний або міський, залежно від статусу населеного пункту). Якщо ж така земля знаходиться за межами населеного пункту, то необхідно звертатися у відповідну районну державну адміністрацію.
Завершуючи розмову про право власності на землю, не можна не сказати ще і про те, що право власності на землю підтверджується єдиним документом - державним актом на право власності на землю. Один лише договір, наприклад купівлі-продажу землі, або інший документ ще не є підставою для виникнення права власності на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу право постійного користування землею надається підприємствам, установам, організаціям, що відносяться до державної або комунальній власності, а також суспільним організаціям інвалідів України, їх підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям. Це і зрозуміло, оскільки відповідно до законодавства державні і комунальні підприємства не можуть мати майна, у тому числі і землі на праві власності. Для них Господарським кодексом України встановлено дві форми прав на власність, право повного господарського відання, а також право оперативного управління.
Проте відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 р. № 5-пп/2005 право постійного користування землею зберігають за собою і ті підприємства і громадяни, які встигли оформити його відповідно до старого Земельного кодексу України, який діяв до 1 січня 2002 р.
У постійне користування можуть бути надані земельні ділянки, що знаходяться в державній і комунальній власності. Земельна ділянка надається в постійне користування на підставі рішення відповідного органу виконавської влади або місцевого самоврядування. При цьому право постійного користування виникає на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, яка також видається управлінням земельних ресурсів відповідного органу виконавської влади або місцевого самоврядування.
Як вже наголошувалося вище, правові основи оренди землі встановлені Законом про оренду землі. Відповідно до ст. 1 даного Закону орендою землі є засноване на договорі термінове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для здійснення підприємницької і інших видів діяльності. Відповідно до ст. 19 даного Закону максимальний термін оренди земельної ділянки складає 50 років.
Сторонами договору оренди є орендодавець і орендар. Причому, Закон про оренду землі не передбачає для орендарів тих обмежень, які накладає Земельний Кодекс відносно об'ємів права власності на землю для тих або інших суб'єктів. Скажімо, орендарями землі, у тому числі і сільськогосподарського призначення, можуть бути як українські підприємства, так і іноземні: причому в останньому випадку не вимагається узгодження ні з Кабінетом Міністрів, ні з Верховною Радою. Далі, українським підприємствам земельні ділянки можуть передаватися в оренду не тільки для здійснення підприємницької, але і іншої діяльності.
Якщо земельна ділянка знаходиться в приватній власності, то його орендодавцем виступає власник. Передача