Включати диференціальну ренту II до складу орендної плати можна дво-яко: якщо розмір цієї плати встановлюється як пай від доходу орендатора; якщо поряд із фіксованою платою, як доповнення до неї, застосовується прибуткова орендна плата у вигляді паю від понаднормативного доходу орендатора. Другий варіант відрізняється від першого в ос-новному за формою. По суті він, як і перший, орієнтований на вилучення в орендатора диференціальної ренти II у міру її утворення. І все-таки йому віддають перевагу, оскільки він відрізняється гнучкістю другої (рухомої) час-тини орендної плати.

Таким чином, розмір орендної плати за землю визначається величиною сукупної земельної ренти, але до неї не завжди може входити диференціаль-на рента II. Принаймні до фіксованої орендної плати вона, як правило, не входить або входить лише частково й до того ж періодично.

Розмір податку, який можна визначити як платіж із земельної ренти, може кваліфікуватися як певна частина останньої. За аналогією з податком

на прибуток підприємств цю частину можна встановити в тій частці (норма-тиві), яку прийнято законодавством України, — 30%.

Досить важливою є умова, коли орендна плата і земельний податок мо-жуть вилучатися тільки в тому разі, якщо до ціни реалізації сільськогоспо-дарської продукції включають земельну ренту. Причому розмір орендної плати визначається усією сумою ренти, яка міститься в цінах, а величина податку — тільки відповідною частиною цієї суми (за нормативом). На да-ний момент може скластися така парадоксальна ситуація, коли найрадикальніші законодавчі акти, що дозволяють приватну власність на землю, її орен-ду і т. д., виявляться такими ж недієвими, як і більшість попередніх.

Слід зауважити, що нинішні, реорганізовані в спілки й акціонерні това-риства колгоспи і радгоспи будуть обкладатися податком, але значну частину своєї продукції, як і досі, вони реалізуватимуть у рахунок державного замов-лення за твердими цінами, до яких не входить земельна рента. В цій ситуації виявиться, що стягувати орендну плату і земельний податок не буде з кого.

Але в даному разі земельна власність, яка нічого не дає, не має в еконо-мічному плані ніякої цінності. Тобто створюється ситуація, яку в повсякден-ному житті характеризують так: від чого пішли — до того й прийшли. Цей висновок підтверджується ось чим: якщо ми розглядаємо випадки, коли ка-пітал може вкладатися в землю без платежу за ренту, то з'являється тенден-ція, що всі вони пропонують як не юридичне, так фактичне знищення зе-мельної власності. Іншими словами, власність на землю або знищена, ще не встигнувши з'явитися, або введення її на землю лише продекларовано.

Треба також пам'ятати, що істинний власник землі, хоч би хто виступав у його ролі — ради, приватні особи, асоціації, — не здаватиме її в безкош-товну оренду. Якщо таке стане можливим, це означатиме, що в аграрному секторі ніяких змін не відбулося, а відповідно, й чекати позитивних зрушень немає підстав. Щоб законодавчі акти про землю могли бути ефективно реа-лізовані, необхідно, по-перше, визначити й узаконити існування земельної ренти у всіх її формах, по-друге — забезпечити функціонування таких цін реалізації продукції сільського господарства, які містили б у собі сукупну зе-мельну ренту. Для цього треба значно підвищити конкретні ціни й дозволи-ти реалізацію більшої частини товарної продукції за вільними цінами та створити умови для такої реалізації. При цьому зовсім не виключаються бюджетні інвестиції в аграрний сектор народного господарства, в тому числі із зібраних до бюджету земельних податків із власників та орендних платежів із користувачів землі, особливо для підвищення родючості земель, розвитку соціальної сфери й виробничої інфраструктури.

Доцільно звернути увагу й на те, що Земельним кодексом України (стат-тя 27) передбачено припинення права користування землею у разі система-тичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавст-вом України, а також орендної плати у строки, визначені договором оренди.

Наведене вище є основними контурами правового поля, в межах якого має здійснюватися справляння плати за землю. Здавалося б, усе прозоро й зрозуміло, проте практика обчислення та сплати цього платежу виявляє сут-тєві проблеми, які слід враховувати, виправляти і розв'язувати. Останнє зу-мовило необхідність розгляду в ДПА України цього питання і видання нака-зу від 9 жовтня цього року за № 471 "Про стан справляння плати за землю і заходи по удосконаленню цієї роботи", основні вимоги якого слід довести до відома шановних читачів.

Отже, перше питання — позбутися неузгодженостей у чинному законо-давстві та здійснити невідкладні заходи, що сприятимуть безумовному вико-нанню відповідних норм законодавства. Зокрема, йдеться про залучення до оподаткування госпрозрахункових організацій охорони здоров'я, культури й освіти, проведення інвентаризації земельних ділянок, прискорення завершення грошової оцінки земель населених пунктів і земель за їх межами (крім сільгоспугідь), а також встановлення меж населе-них пунктів. Всім органам місцевого самоврядування слід своєчасно видати документи на право власності й користування землею, переглянути договори на оренду землі (враховуючи збільшення ставок податку) з чітким визначен-ням її розмірів, строків сплати і відповідальності платників, а також повноти використання права диференціації ставок земельного податку в населених пунктах.

Є необхідність уточнити розбіжності між показниками земельних діля-нок, які відображають у розрахунках платники податку, і даними, що їх ма-ють землевпорядні органи (розбіжність сягає понад 1,3 млн. га). Отже, плат-никам спільно із землевпорядними органами слід забезпечити чітке, досто-вірне і повсюдне визначення розмірів використовуваних земельних ділянок, а податковим органам на