Для отримання дозволу на операцію торговець дзвонить в авторизаційний центр і повідомляє номер рахунку власника картки, кінцевий термін дії картки, номер свого рахунку і суму, на яку здійснюється операція. Установа, від імені якої видається картка, відповідним кодом, що передається через комп'ютерну мережу, схвалює операцію. Цей код фіксується на торговому чеку, після чого операція проводиться по рахунках власника картки.

Операція може бути заборонена з наступних причин:

- картка оголошена зниклою або вкраденою; в цьому випадку підключається відділ безпеки і, якщо у нього є причини чекати, що вона буде використана для обману, встановлюється зв'язок з поліцією; у подібних випадках торговці часто отримують розпорядження реквізувати картку;

- власник картки вичерпав свій ліміт кредитування; в цьому випадку посадова особа банку розмовляє з клієнтом і може зняти заборону на здійснення операції;

- власник картки істотно прострочив час платежів і його рахунок анульований.

Крім того, випускається бюлетень – так званий “чорний список” (hot card list, warning list). Цей бюлетень анульованих, втрачених або вкрадених карток призначений для торговців і з ним слід звірятися у випадках, коли сума операції перевищує встановлений ліміт. Банк-еквайєр може також вимагати, щоб торговець звірив підписи на торговому векселі і на зворотному боці картки. Якщо торговець не виконав всіх передбачених правил контролю, то можливі збитки зазнаватиме він сам.

Центр по видачі дозволів на здійснення фінансових операцій банку-емітента карток повинен:

- підтримувати цілодобовий зв'язок зі всіма іншими организациями- учасниками даної програми з приводу крупних операцій. Він може виконувати це завдання самостійно все 24 години, працюючи в режимі “Оn-line”, або користуватися послугами сторонніх організацій в той час, коли його системи відключені або непрацездатні;

- реагувати на випадки незаконного використання карток, якщо такі виникають;

- вести поточний список отриманих дозволів банку на операції.

Система обліку депозитів торговців діє таким чином. Наприкінці кожного дня торговець збирає торгові векселі, заповнює депозитний бланк і посилає все це поштою або відносить в банк. Зазвичай загальна сума виручки переводиться на його поточний рахунок негайно. Торговець при цьому платить 5% номінальної вартості кожного продажу.

Щомісячно банк представляє торговцеві звіт про всі досконалі операції і копію його рахунку в банці. Облік торгових чеків проводиться щодня або щомісячно.

Банк-еквайєр пересилає отримані торгові чеки в свій оброблювальний центр, де власники карток поділяються на “своїх” або “чужих”, з приводу яких потрібно встановлювати зв'язок з іншими банківськими установами. Оброблювальний центр знімає відповідні суми з рахунків клієнтів власника картки, якщо цей рахунок знаходиться в одному з “своїх” банків. Якщо це “чужий” власник картки, що відповідна інформація передається через комп'ютерні мережі в оброблювальний центр банку, що видав картку, і вже цей центр знімає необхідну суму з рахунку власника картки і переводить в банк-еквайєр. Що стосується торгового чека, то в тому оброблювальному центрі, куди він спочатку поступає, вміщена в ньому інформація переноситься на машинні носії, а сам папірець знищується. Програма використання кредитних карток передбачає, що за використання мереж міжбанківського зв'язку виплачуються комісійні. Вони можуть розглядатися як частка творців цих мереж в доходах від прийому торгових чеків. VISA бере 1,54% операцій, Мaster Card - 1,4%. Обидві ці системи дотримуються принципу “чистих платежів”, тобто банку-еквайєру переказується сума, рівна номінальному об'єму операції після вирахування комісійних за використання мереж зв'язку. Ці комісійні не стягуються, якщо банк-еквайєр і банк-емітент співпадають.

Власник картки може отримати кредит у формі готівки в будь-якому банку, що приймає картки цього виду. Для цього він пред'являє картку банківському службовцеві і просить видати в кредит певну суму готівки. Службовець переносить з картки на бланк інформацію про видачу кредиту і звертається за дозволом на здійснення операції. Після того, як дозвіл отриманий, власникові картки видається необхідна сума грошей.

Бланк про видачу кредитів обробляється точно так, як і відповідні документи про продажі. Він спрямовується банком в свій центр по обробці інформації. Якщо рахунок власника картки знаходиться в тому ж центрі, то кредит просто записується на цьому рахунок. Якщо ж рахунку власника картки в цьому центрі немає, то інформація по каналах зв'язку передається у відповідний центр. Банк власника картки платить комісійні банку, що видав кредит. Ці комісійні складають в середньому 2 USD за кредитну операцію. Проте, 75 - 80 % клієнтів отримують кредит у власному банку.

Основною проблемою використання найпоширеніших в світі карток з магнітною смугою, є їх пасивність, оскільки вони не захищені від всякого роду фальсифікацій і зловживань. Простим прикладом зловживання може служити перевитрата, оскільки відомості про більшість покупок не повідомляються негайно компанії, що емітувала картку, клієнт може витратити суму, що значно перевищує максимальний розмір кредиту, зробивши багато порівняно дрібних покупок або одну велику, вартість якої виходить за рамки дозволеної межі. Трюки з фальсифікацією можуть бути витонченішими. Існують, наприклад, пристрої, що копіюють інформацію, записану на магнітній смужці кредитної картки, на незаповнену картку і знімають відбиток рельєфних позначень на копіювальний папір. Ці пристрої дуже схожі на автомати, вживані в магазинах і ресторанах для видачі чеків і реєстрації покупок. Інший шахрайський трюк пов'язаний з особистими ідентифікаційними номерами. Коли картка з магнітною смугою вставляється в касовий автомат, машина просить власника картки назвати свій пароль. Потім вона