Якщо, намагаючись перейняти зарубіжний досвід термін “management accounting”, ми перекладаємо з англійської як “управлінський облік” (а не “управлінська бухгалтерія”, функції якої за кордоном є значно ширшими власне за облік), то його слід розглядати як систему одержання оперативної облікової, контрольної та аналітичної інформації для потреб менеджменту. Тоді управлінський облік буде тільки однією із складових системи інформаційного забезпечення управління діяльності підприємства. Тому Пушкар М.С. розділяє інформаційну систему управління на підсистеми: управлінський облік, фінансовий облік, контролінг. Ці три підсистеми тісно пов’язані між собою: інформація управлінського обліку використовується в процесі оперативного і тактичного управління, а також для підтвердження даних фінансового обліку. Останній в свою чергу теж є інформаційним джерелом для управлінського обліку та тактичного управління, оскільки дозволяє проаналізувати ефективність господарських процесів, структуру витрат за економічними елементами та видами діяльності, показники рентабельності тощо.

Характерною ознакою, що відрізняє внутрішньовиробничий облік від бухгалтерського (фінансового), є його оперативність, використання не тільки вартісних, а також кількісних та якісних показників, розширення інформаційної, контрольної та аналітичної функцій обліку відповідно до цілей управління.

Таким чином, суть внутрішньовиробничого обліку зводиться до формування облікової, контрольної та аналітичної інформації у якісних, кількісних та вартісних показниках відповідно до потреб оперативного і тактичного управління, а також короткострокового планування. При цьому бюджетування обсягу і структури витрат на підставі програм діяльності підприємства слід розглядати як складову внутрішньовиробничого обліку.

Вважатимемо, що в національному нормативі з управлінського обліку має бути передбачена і організаційна структура служби головного бухгалтера. ЇЇ схему пропонуємо на рис. 1.

Із наведеної схеми видно, що внутрішньогосподарський облік – це лише частина управлінського. Головний бухгалтер при запропонованій організаційній структурі фактично є заступником керівника з економічних питань. Не кожен керівник відважиться на такі кардинальні зміни в структурі підприємства, оскільки вони впливають на виробничі відносини в колективі, які є немаловажними в управлінському процесі. Проте кінцеві результати від даної пропозиції, на наш погляд, повинні бути вагомими, про що свідчить досвід провідних зарубіжних фірм. Розпорошеність економічної інформації за відділами, як підтвердила практика роботи вітчизняних підприємств за останнє десятиріччя, не дає бажаної ефективності.

Головне завдання керівництва підприємства - забезпечення його економічного процвітання. Вирішити це завдання значно важче, ніж сформулювати. Одним із шляхів його вирішення є розробка стратегії розвитку фірми на основі представленої інформації управлінського обліку. До цієї стратегії в різних країнах підходять по-різному. Так, зокрема, в Японії порівняно із США управлінський персонал розробляє стратегію прибутковості на триваліший період. У Німеччині стратегія будується відловідно до фактичних витрат і доходів. Менеджери швейцарських фірм переважно орієнтуються на кон'юнктуру ринку, причому допускаються будь-які витрати, лише б вони окупилися в майбутньому. Управлінці Італії розробляють довгострокові плани на основі проведених тривалих переговорів із партнерами по бізнесу .

Для підприємств України, очевидно, найприйнятнішим буде американський досвід, оскільки розробка стратегії на тривалий період при нестійкому податковому законодавстві та політичному розвиткові, що властиво нашій державі, є неможливою.

Управлінський облік як наука, має свій предмет вивчення. Як зазначає В. В. Сопко, правильне вирішення питання предмета має принципове значення для бухгалтерського обліку, оскільки залежно від того, що він відображає і в якому масштабі, розглядаються всі проблеми теорії та практики. Нині визначення предмета управлінського обліку, так само як його сутність, є дискусійним науковців, зокрема країн Західної Європи та США, взагалі залишає його поза своїх досліджень. Визначення предмета управлінського обліку подають вітчизняні автори та економісти країн СНД.

Так, зокрема, Т. П. Карпова вважає, що предметом внутрішньовиробничого обліку є сукупність об'єктів у процесі всього циклу управління виробництвом В. М. Добровський, Г. В. Гнилицька, Р. С. Коршикова зазначають, що предметом управлінського обліку є витрати, доходи і результати діяльності О. В. Лишиленко стверджує, що предметом управлінського обліку є с можна об'єднати у дві групи: виробничі ресурси підприємства; господарю та їх результати. На думку М.А Вахрушиної і В. Є. Керімова, предметом цього виду обліку є виробнича діяльність організації загалом і її окремих структурних підрозділів зокрема, а М. С. Пушкар і В. С. Лень вважають, що ним є контроль за формуванням собівартості продукції в розрізі центрів витрат сфери відповідальності і визначення рентабельності та пошук резервів з витрат і зростання прибутку .

Визначення предмета Т. П. Карповою дещо звужує його межі, оскільки внутрішньовиробничий облік є джерелом інформації для менеджерів крім виробництва, господарські процеси (постачання, збут), про що сама авторка зазначає в своїх наукових працях .

До трактувань М. А. Вахрушиної і В. М. Керімова маємо подібні за оскільки вони також обмежили сферу предмета тільки виробничою Комерційна діяльність, інвестиційна та фінансова випадають у даному разі управлінського обліку, з чим не можна погодитися. Крім цього, доволі суперечною є позиція М. А. Вахрушиної, що орендні та лізингові операції, а також придбання майна, виходять за межі внутрішньовиробничого обліку . Дані статистики свідчать, що нині значна частина фірм займається суто орендними операціями з продажу майна. Завданням працівників управлінської бухгалтерії є визначення вигідності цих операцій як на даний момент, так і на перспективу, і управлінських рішень має базуватися на порівнянні прибутків, які можна отримати від оренди основних засобів із прибутками