Прибуток на капітал в Україні також оподатковується нерівномірно. Будь-яка підприємницька діяльність (як із реєстрацією юридичної особи, так і без неї) потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками (6%, 10, ЗО), а з 01.01.2004 р. - 25%. В Україні відбувається етап первинного накопичення капіталу. Від його результатів залежить подальший стан економічної системи України.

До 01.01.2004 р., у разі реєстрації юридичної особи, ставка податку на прибуток становила 30%, а підприємці-фізичні особи сплачували прибутковий податок за прогресивною шкалою і його розмір міг досягати 40%. Це створювало труднощі при накопиченні капіталу, необхідного для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні особи завжди мали потяг через низки переваг з банківським рахунком, кредитуванням, орендою приміщень та активної частини основних засобів і т. ін. Це штовхало платників до приховування оподаткованих доходів.

Але не тільки приховування доходів є наслідком таких дій держави. Адже тойтхтотіриховує доходи, рано чи пізно буде підданий штрафам, а той, хто цього не робить, приречений на сплату надмірного податку

на доходи фізичних осіб. І в першому, і в другому випадку держава вилучає капітал у грошовій формі зі сфери виробництва і торгівлі, а значить — обмежує їх розвиток. При цьому значним недоліком

держави є:

1) її дії унеможливлюють зростання капіталів у виробництві, а отже, і зростання оподатковуваних доходів. У результаті — держава знижує можливий рівень надходжень до бюджету;

2) такі дії штовхають платників до винаходу більш витончених і досконалих методів приховування доходів, унаслідок чого держава недоотримує повної суми податків навіть з існуючих джерел. А за таких умов затрати на їх вилучення зростають.

Введення у 1998 р. фіксованого податку від 20 до 100 грн. на місяць було шляхом до вирішення вищезазначеної проблеми, але, лише часткового вирішення. Одним з найболючіших питань було оподаткування заробітної плати. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовувалися у нашій шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення сукупного оподаткованого доходу в Україні значно нижчі: податок стягувався уже із суми, що перевищувала 17 грн., а із суми, що перевищувала 1700 гри., податок нараховувався у розмірі 40%, а в минулі роки було і 90% понад 6 млн. крб. (тобто 60 грн.). Це унеможливлювало залучення значних капіталів від інвесторів. Крім того, скорочувався платоспроможний попит населення. А, як відомо, за відсутності такого попиту про розвиток виробництва не може бути й мови. Такий рівень оподаткування означав також зменшення зацікавленості в результатах праці.

Усе це призводило до того, що підприємства, які стимулювали працю своїх працівників, бажали підвищити їхню зацікавленість і продуктивність їхньої праці, змушені були виплачувати заробітну плату з "чорної каси", ховаючись від оподаткування.

Введення з 01.01.2004 р. 13% ставки з доходів фізичних осіб (Закон України від 22.05.2003 p. №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб") можливо подолає всі ці негаразди і спонукатиме підвищенню зацікавленості у зростанні продуктивної праці. Крім цього, це, можливо, дозволить також легалізувати значну частину оборотів щодо оплати праці, але ж Законом уже передбачено підвищення ставки з 1 січня 2007 р. до 15%.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів.

При цьому потрібно враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони впливають на всі джерела доходів однаково, а в основному — на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить — і обсяги виробництва товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але пом'якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок диференціації ставок ПДВ за групами товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. Очевидно також, що пря розробці ставок оподаткування необхідно більше брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасас і виробництво.

Слід також зазначити, що, незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України "не з'явилася з повітря". Вона будувалася і будується на основі небагатого власного і, в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання "сколочування" первинного капіталу для підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна. І тому ми маємо створити належні умови процесу накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом. Якщо ж говорити про інвестиції з-за кордону, то необхідно згадати К. Маркса. Свого часу він підкреслив, що капітал вивозиться за кордон не тому, що не може застосовуватись на батьківщині, а тому, що його застосування за кордоном більш вигідніше. Уже це доводить, що задля притягнення іноземних капіталів наша податкова система