Принцип другий. Якщо дотримуватися дослівного формулювання, даного А. Смітом, і час сплати, і розмір будь-якого податку, і порядок його обчислення визначені нашим законодавством і підзаконними актами. Наскільки досконало це зроблено — питання чисто технічне, що порівняно легко вирішується.

Але з часів А. Сміта пройшли сторіччя, протягом яких змінилось обличчя і економічних систем, і оподаткування. Виникла низка нових

проблем.

Стосовно сучасного етапу, зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при його поясненні .Йдеться про передчасну визначеність того чи іншого податку, оскільки в Україні допускаються значні порушення. Протягом усього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа із введенням чи скасуванням деяких пільг і т. ін. Закони в галузі оподаткування поспішно приймалися, починали діяти, а їх публікації проводились з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли " законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були підготовлені й надходили до виконавців через тижні, а той через місяці. Усе це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що становить великі труднощі в роботі фінансового апарату підприємств [2].

Така невизначеність призводить до того, що платник віддається на сваволю збирача. Це є однією з причин корупції державного апарату, бо спонукає податкових службовців на свій розсуд застосовувати податкове законодавство, а судочинці не мають права приймати рішення щодо платника податків. Платник завчасно стикається із порушенням, яке допускається через відсутність своєчасної інформації і за яке потім штрафується. Цей факт дуже добре використовують інспектори.

Щоправда, деякі перешкоди цьому поставлені новою редакцією Закону "Про систему оподаткування", що почав діяти в 1997 р., - ст. 7 заборонено проводити зміни механізму справляння податків та їхніх ставок Законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік. Цією ж статтею заборонено взагалі зміну ставок протягом бюджетного року [2].

Платник повинен завчасно бути інформований про підготовку, введення у дію чи зміну податкового законодавства. Адже будь-яка, навіть незначна невизначеність чи неясність у податках, за визначенням А. Сміта, спричинить більші збитки, ніж їх нерівномірний розподіл.

Принцип третій. У питаннях щодо зручностей терміну та способів утримання податків не виникає ніяких сумнівів. Цьому сприяють і прийняті строки сплати, і механізм стягнення, і практика

застосування податкового кредиту.

Але. з огляду на способи стягнення, можна розглянути ще ряд питань щодолкремих галузей народного господарства. Наприклад, сільськогосподарським підприємствам інколи важко своєчасно розрахуватись із бюджетом у грошовій формі. Ця проблема виникає через неплатежі покупців (у тому числі й самої держави), а також значною мірою через сезонність виробництва. Чому б за умов, що склалися, не розглянути можливість натуральних поставок державі з урахуванням податкових платежів? Це допомогло б вирішити одразу кілька проблем:

- більш повно та своєчасно забезпечити створення державних резервів продовольства;

- скоротити великі витрати бюджету на створення цих резервів (що також носять здебільшого сезонний характер);

- частково пом'якшити наслідки платіжної кризи шляхом усунення необхідності перерахування коштів до бюджету сільськогосподарськими підприємствами на сплату податків і, навпаки, з бюджету тим самим підприємствам на оплату поставленої державі продукції.

Застосовувати цей метод постійно не зовсім доцільно. Але у випадках катастрофічної нестачі коштів у платника (що в нашому сільському господарстві зустрічається досить часто) можна розглянути й такий варіант. У зв'язку з цим необхідно забезпечити індивідуальний * підхід. — ""~~

Принцип четвертий. Формулюючи його А. Сміт мав на увазі два моменти:

- податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж ту, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

- високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості населення, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення. І перше, і друге мають місце в нашій дійсності. Штати податкової служби України занадто роздуті, їхнє розширення, зазвичай, мало обґрунтування. Одним з них є збільшення кількості порушень податкового законодавства. Але, по-перше, значна частина цих порушень пов'язана з невизначеністю у сфері податків, про яку

зазнчалося вище; по-друге, спокусу до обману з боку платників породжує надмінність податкового тягаря. Тобто відповідальність за це практично цілком лягає на державу.

Адже саме вона повинна враховувати ефект Лаффера, що визначає граничний рівень оподаткування. Його відкидання призвело до збільшення випадків обману держави, до переходу виробництва на нелегальні умови функціонування і скорочення останнього, а разом з тим — до зменшення доходів бюджету. Водночас видаткова частина бюджету зросла, оскільки зменшився рівень зайнятості населення, що спричинило необхідність збільшення видатків на соціальну підтримку. Звичайно, встановлюючи той чи інший рівень податків, держава керується своїми потребами в коштах. Але в таких випадках вони спочатку повинні бути призведені відповідно до можливостей. Високі податки не задовольняють потреб держави, а призводять до їх зростання. Це підтверджено тезою: "Економічне багатство народу є запорукою фінансової могутності держави" [2].

6.3. Відповідальність, порядок погашення

зобов'язань платників податків,

штрафні санкції. Облік

Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-111 від 21.12.2000 р. введено в дію з 1 квітня 2001 р. за виключенням:

- ст. 18 "Списання і розстрочка податкового боргу", яка введена, у дію'з дня опублікування цього Закону України;

- ст. 6 "Податкові оповіщення і податкові вимоги"; ст. 8 "Податкова застава"; ст. 9 "Адміністративий арешт активів"; ст. 14 "Розстрочка і відстрочка податкових зобов'язань" платників