Прийнятий ще у 1991 році Закон України від 25 червня 1991 року №1264-Х11 "Про охорону навколишнього середовища" і постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року №303 "Про порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стяг-нення цього збору" давно застаріли і не відповідають реаліям сьогодення. Коли читаєш матеріали перевірки діяльності одного з обленерго, де за забруднення навколишнього середовища за цілий рік нараховано 99 грн штрафів, то сльози навертаються.

У 2004 році стаціонарними і мобільними джерелами забруднення в атмосфе-ру було викинуто 6,3 млн тонн шкідливих речовин, або 134 кгна кожного жите-ля України. Найбільші викиди шкідливих речовин у Кривому Розі (446,0 тис. т), Маріуполі (418,9 тис. т), Донецьку (197,5 тис. т), Запоріжжі (151,9 тис. т). Три чверті усіх шкідливих викидів в атмосферу припадає на підприємства недержав-ної форми власності; на автомобільний, залізничний, водний та авіаційний тран-спорт — 34 % сумарних забруднень повітря.

До таких підприємств також можуть бути застосовані підвищені ставки по-датків, що забезпечуватимуть рівну з іншими суб'єктами господарської діяльнос-ті участь у формуванні доходів бюджету й одночасне додаткове покриття всього обсягу екологічного збитку.

Також свою роль має відіграти збір за забруднення навколишнього середо-вища, встановлений Законом України від 25 червня 1991 року №1264-Х1І "Про охорону навколишнього природного середовища". Нам видається, що цей пла-тіж не виконує своїх функцій: суми, що надходять до бюджету, мізерно малі по-рівняно з заподіяними екологічними та економічними збитками. За результата-ми роботи за 2005 рік до бюджету було сплачено лише 414,9 млн грн збору за забруднення навколишнього середовища (0,5 % доходів бюджету). Коли суми збору перевищуватимуть чи (у гіршому випадку) дорівнюватимуть розмірам збит-ків, тоді можна говорити про виконання згаданим платежем своїх функцій.

Поки ж про це доводиться тільки мріяти. Ситуацію доцільно вирішити під-вищенням нормативів збору і поліпшенням адміністрування цього платежу. Ви-нуватці екологічного нещастя повинні стояти перед вибором: постійно сплачу-вати до державного бюджету величезні суми збору чи принципово розв'язувати проблему викидів-скидань на своєму виробництві.

Однією з головних характеристик податкової системи будь-якої держави є рівень ставок. Урядом України на цей час уже порушується питання про зни-ження податкових ставок. З огляду на оперативність дій уряду можна припус-тити, що це відбудеться найближчим часом. Навесні 2005 року Кабінет Мініс-трів України виступив ініціатором зниження мита. Потім розпочалися дебати навколо спрощеної системи оподаткування, що закінчилися на користь біз-несу (спрощена система виявилася не така й проста; і тепер уже точаться роз-мови про спрощення спрощеної системи оподатковування. Цей випадок — прекрасний приклад того, як нормальна ідея може бути дискредитована бюрок-ратичним апаратом). На черзі стоїть подальше зниження податкових ставок. Це може стосуватися насамперед ставок податку на додану вартість і ставок соціаль-них податків.

Зниження ставок стимулює підвищення ефективності виробництва. З-поміж держав СНД Україна, разом з Вірменією, Киргизстаном, Таджикистаном і Мол-довою, має найвищу ставку ПДВ — 20 % (найнижча у Казахстані — 15 %). Крім того, прагнення уряду залучити до нашої країни іноземні інвестиції може викли-кати зниження ставки податку на прибуток.

Як зауважують спеціалісти, не варто забувати про таке: а) зниження ставок доцільно проводити тоді, коли суспільство звикло спла-чувати податки. На цьому шляху ми робимо перші кроки і маємо перші успіхи, і Рівень тінізації бізнесу знижується. У південно-східних регіонах бізнес починає ; сплачувати податки (там упродовж кількох років деякі підприємці взагалі не ма- І ли поняття про сплату податків). Свідченням цього є значне зростання податко-вих надходжень торік порівняно з 2004 роком зростання виробництва. Суб'єкти господарської діяльності Дніпропетровської, Запорізької, Харківської і Донець-кої областей збільшили платежі до бюджетів усіх рівнів відповідно на 70, 67, 56 і 52 % при середньому показнику по Україні 45 %;

б) бюджет України на сьогодні уже має значне соціальне навантаження; од-ночасно дуже гостро стоїть питання розвитку бізнесу і збільшення виробництва. Тому доцільно зниження ставок починати з податків, що сплачуються саме юри-дичними особами;

в) зниження ставок не повинно супроводжуватися розширенням пільг. Во-ни послабляють розвиток потужного бізнесу й удосконалення виробництва, да-ють змогу наживатися за рахунок населення й малого бізнесу і відучають спла-чувати податки, ділитися доходами із суспільством;

г) податкові ставки є могутнім і зручним інструментом регулювання потоку фіскальних надходжень, який не змінює при цьому самого механізму нарахуван-ня податків;

д) пільги повинні запроваджуватися у виняткових випадках і мати загально-державне поширення (не в рамках визначених територій чи на адресу конкрет-ного суб'єкта господарювання);

е) пільги не можуть запроваджуватися як доповнення до бюджету під час йо-го обговорення; застосування пільг, боротьба за їх впровадження завжди пов'яза-ні з лобіюванням, порушенням законодавства і збільшенням витрат бюджету, не кажучи вже про зниження надходжень до бюджету;

є) ЄС, куди ми так прагнемо, виступає проти широкого застосування пільг, у тому числі з метою залучення іноземних інвестицій.

Регулюванням ставок неможливо вирішити всі питання щодо стягнення по-датків. Бізнесмени України разом з Держпідприємництвом та ДПАУ 8 вересня 2005 року провели Всеукраїнські збори "Сучасна податкова політика: від тиску до зацікавленості", на яких була представлена Концепція реформування подат-кової системи України (автори В. Лановий, М. Катеринчук, К. Ляпіна, А. Пасха-вер та інші). Ґрунтовний і лаконічний критичний аналіз чинної системи оподат-ковування і водночас односторонні пропозиції щодо удосконалення: головний