II ст. до н. е. одним із перших грошових податків був поголов-ний податок на всіх громадян — "трибут". Із розвитком товар-но-грошових відносин перевага надається грошовим внескам.

Узагальнене визначення прямих податків як історичної ка-тегорії має грунтуватися на визначенні їх як об'єктивного соці-ально-економічного явища, елемента суспільно-історичного процесу, що має свою історію, яка відображає рівень розвитку суспільства та економічної системи держави.

Звичайно, таке розуміння сутності прямих податків історич-но обмежене, але якщо вдуматись, то на сьогодні, вирішуючи проблеми прямого оподаткування, ми часто звертаємося до першооснов. Однак сучасне наукове уявлення про категорію прямого податку, ми вважаємо, може бути сформульоване не тільки на грунті скрупульозного аналізу її історичних аспектів, а й з точки зору як економічного, так і правового змісту дано-го поняття та крізь призму загальної теорії податків.

Ця теорія дає змогу по-новому поглянути на процеси, що відбуваються нині в світі в цілому та в Україні зокрема.

В значній більшості наукових досліджень прямими подат-ками вважаються ті, які сплачують юридичні й фізичні особи (платники) безпосередньо залежно від розміру майна, одержу-ваного доходу або прибутку. Класифікацію податків на прямі й непрямі вперше ввів у науці англійський вчений і філософ XVII століття Джон Локк. Його прибічниками були М. Тур-генев, М. Мітіліно а також наші сучасники — К. Макконелл і С. Брю.

Слід зазначити, що дещо схожої точки зору дотримувався Дж. С. Мілль. Він говорив, що прямими податками є лише ті, які "падають на людей, щодо яких і був намір законодавця, щоб вони цей податок несли, а непрямими податками — які стягуються з наміром, що безпосередні платники перекладають їх на інших осіб". Такої ж точки зору дотримувалися А. Вагнер, А. Ісаєв, П. Гензель.

Науковою та достатньо обгрунтованою є позиція деяких вчених щодо класифікації податків на прямі та непрямі за оз-накою платоспроможності. Саме така концепція покладена в основу податкової структури американської економіки. Принцип платоспроможності декларує, що тягар оподаткуван-ня має розподілятися згідно з платоспроможністю платників податку — розмірами доходів, обсягами споживання, вартістю майна тощо.

Представниками такого способу класифікації податків були видатні економісти як минулого століття, так і сучасні вітчиз-няні та західні науковці. Серед них: В. Лебедев, Д. Львов, I. Та-расов, А. Соколов, І. Янжул, В. Федосов.

Класифікація податків за ознакою платоспроможності плат-ника набула належної аргументації та має в собі певний науко-вий потенціал і значення, оскільки поєднує різні за характером методи обчислення і способи платежу до бюджету: прямі — прибуткові, помайнові; непрямі — повитратні, які залежать від обсягу споживання. Це свідчить про те, що відмінності між ни-ми в сучасних умовах не дуже суттєві. Так чи інакше оподатку-ванню підлягають доходи споживачів, тільки в одному випадку в прямій формі, а в іншому — в опосередкованій.

Однак у наукових дискусіях протягом тривалого часу про-довжувався нескінченний пошук істини щодо класифікації по-датків на прямі та непрямі. Палкими прихильниками прямого оподаткування при різному їх розумінні були: І.Озеров, ДЛьвов, 1.Янжул, А.Ісаєв, Д.Боголєпов. У цілому, вже наприкінці XX ст. в багатьох європейських країнах сформувалася відносно стабіль-на система прямого оподаткування. Так, найбільшого поширен-ня набули особисті податки, майнові, на землю, промислові.

Основними видами прямих податків в Україні є податок на прибуток юридичних осіб і особистий прибутковий податок на трудові доходи фізичних осіб. Установлення одночасно цих двох видів прямих податків дає змогу державі охопити оподат-куванням весь створений валовий дохід. Отже, прямі податки мають у своїй основі або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Відповідно до вказа-них аспектів прямі податки в економічній літературі поділяють-ся на дві підгрупи:—

реальні податки (від англ. real — майно), які передбача-ють оподаткування майна незалежно від доходів його власни-ків, тобто первинним тут є об'єкт оподаткування, а вторинним — платник податку. До них належать: податки на землю, жит-ло, транспортні засоби, майно, рентні платежі;—

особисті податки — це податки, які встановлюються пер-сонально для конкретного платника, залежно від його доходів й ураховують платоспроможність платника. При цьому пріори-тет надається платнику податку, а другорядним є об'єкт оподат-кування. До цієї підгрупи входять: особистий прибутковий по-даток, податок на прибуток, промислові податки.

Таким чином, зазначені ознаки реальних і особистих пря-мих податків свідчать про те, що між ними існує різниця у прі-оритетності платника податку і об'єкта оподаткування. Отже, прямими податками виступають ті, що стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників податків, які є власниками цих доходів або майна. Тобто, розмір прямих по-датків для окремого платника визначається розміром його до-ходів. Більші податки платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Порівняно з непрямими податками, прямі подат-ки прогресивніші, оскільки враховують дохідність платника і стягуються саме на стадії отримання доходу.

Історичний розвиток системи оподаткування призвів до пос-тупового стирання чітких відмінностей між прямими і непрями-ми податками. Так чи інакше оподатковуються доходи спожива-чів — носіїв податків, тільки в одному випадку в прямій формі, а в іншому — в опосередкованій. Прикладом цього можуть бути такі універсальні форми непрямих податків, як акцизи. При пе-ренесенні їх стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва, вони набувають