Розглядаючи більш конкретно ставки податку на додану вартість, слід особливо звернути на два моменти. Перший - повязаний з розміром ставки. Спочатку її було встановлено на рівні 28%, її розмір перевищував усі допустимі межі. Тому рішення про доведення ставки податку на додану вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим.

Другий момент – визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування та обслуговування податку на додану вартість.

Якщо податок на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок пропорційний споживанню, але регресивний стосовно річного доходу. Тому, щоб послабити таку регресивність бажано було б встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькоприбутковими групами населення і в той же час підвищити ставки на групи товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними групами населення. В результаті така диференціація ставок податок втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності.

У перспективі доцільно поступово переходити до диференційованої шкали ставок, керуючись принципами: товари першої необхідності – знижена ставка, товари розкоші – підвищена ставка, усі інші товари – стандартна ставка. Розмір ставок податку на додану вартість мають визначатися не лише бюджетними потребами, а й реальними доходами споживачів. Враховуючи скрутний фінансовий стан у державі, необхідно зазначити, що запровадження диференційованих ставок сьогодні буде малоефективним, оскільки зумовить зростання адміністративних витрат щодо обслуговування податку на додану вартість та значно ускладнить механізм його дії.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг продиктовано намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару, роботи, послуги від податку на додану вартість передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку на додану вартість і його носії, оскільки у перших зявляється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від податку на додану вартість має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів, робіт, послуг.

Разом з тим характерною рисою податку на додану вартість як із позиції фіскальної достатності, так і з позиції економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку на додану вартість є недостатньо економічно виправданою.

На нашу думку, звільнення від сплати податку на додану вартість повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої необхідності.

Якщо ж говорити про аналіз податку на додану вартість в доходній частині Зведеного бюджету, то протягом 1995 – 1999 років надходження мали стрибкоподібний характер: у 1995 році надходження від податку на додану вартість до Зведеного бюджету склали 22%, у 1996 році – 21%, у 1997 році – 29%, у 1998 році – 26%. І хоча у 1998 році надходження від податку на додану вартість і знизились на три відсотки порівняно з попереднім роком, але в загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце і є одним з основних джерел наповнення доходної частини бюджету України. Податок на додану вартість був і основним джерелом надходження бюджетів базового рівня до 1996 року, який складав у 1995 році 66,3%, у 1996 році – 55,7% до Зведеного бюджету, що значно перевищувало надходження до державного бюджету, яке складало відповідно у 1995 році – 33,7%, у 1996 – 44,3%.

В 1998 – 1999 роках відбулося невиконання плану відповідно на 6,1% (855,3 тис. грн.) та 14% (2245,6 тис. грн).

Невиконання плану по податку на добавлену вартість пов'язано зі зменшенням виробництва доданої вартості (падіння виробництва), а також з тим, що значна частина юридичних і фізичних осіб – платників податку на додану вартість не працюють. Але не зважаючи на це сума надходжень від податку на додану вартість в номінальному виразі постійно зростає.

Таким чином, податок на додану вартість посідає значне місце в податковій системі України. Він має свої переваги та недоліки, як з фіскальних позицій, так і з огляду регулювання обсягів споживання. Завдання науки про податки полягає в подальшому вдосконаленні механізму справляння податку, що вимагає як високої податкової техніки, так і великих фінансових витрат. Як свідчить світовий досвід – це єдиний правильний шлях.

Список використаної літератури