залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

скарбничі позички;

гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.

Облігація – це найбільш розповсюджений вид цінних паперів у формі державного боргового зобов'язання, яке дає власникові право після певного часу отримати суму боргу та відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути борг у певний строк з відсотками або сплачувати відсотки протягом усього строку користування позиченими коштами, а після цього повернути борг.

Держава встановлює номінальну вартість облігацій. Ця вартість, позначена на облігації; показує суму, позичену державі власником облігації. Саме ця сума сплачується власникові облігації у момент погашення ї на неї нараховують відсотки. Але облігації продають за курсовою ціною. Різниця між номінальною та курсовою ціною називається курсовою різницею. Величина цього відхилення може стати джерелом додаткового доходу власника облігації.

Наступний вид державних паперів - казначейський вексель. Він оформлює короткострокові боргові зобов'язання держави. Казначейські векселі випускають на строк 3-6 місяців, вони є більш гнучкі за ступенями прибутковості та набагато ліквідніші на фінансовому ринку, ніж довгострокові боргові папери.

Ринок державних цінних паперів в Україні є поки що нерозвинений. Експерти це пояснюють низькою інвестиційною культурою, недовірою до уряду, малими доходами населення, продовженням економічної кризи.

Сукупність державних позик можна класифікувати за різними ознаками, що відбивають різноманітність взаємовідносин між державою та юридичними і фізичними особами.

І. Персоніфікація інвесторів (вкладників). усі позики поділяють на:

а) реалізовувані серед населення;

б) реалізовувані серед юридичних осіб, наприклад скарбничі векселі;

в) універсальні - продають як населенню, так і юридичним особам.

2. Персоніфікація емітента. Емітентами по позиках можуть виступати як уряд, так і місцеві органи управління (місцеві позики). На відміну від федеральних, місцеві позики мають чітку адресну спрямованість та випускають їх для вирішення конкретних програм.

3. Строковість. Усі позики мають конкретний термін погашення і з цієї точки зору поділяються на короткострокові (із погашенням протягом року з моменту емісії) та довгострокові (із погашенням пізніше року).

4. Прибутковість. Державні позики відрізняють за формою сплати прибутку. Існують процентні, виграшні та безпроцентні позики. Процентну позику розуміють як таку, прибуток від якої визначають у певному проценті на номінал кожного цінного папера, сплачують щорічно у вигляді купона (за купонним листком) або разове при погашенні, без щорічних виплат.

У разі виграшної позиції кредитор одержує прибуток у вигляді премій при погашенні боргового зобов'язання. Премію одержують не всі власники облігацій, а лише ті, що потрапили до тиражу виграшів. Даний вид можна назвати найнецивілізованішим, оскільки значна частина інвесторів взагалі не одержує приросту на свій капітал. Крім того, у даному випадку важко перевірити відповідальність загальної суми виграшів тій сумі, яку держава зобов'язалася сплатити населенню по позиції.

Безпроцентні позики можна поділити на дві основні групи. Перша з них - це примусові позики (широко розповсюджені в СРСР у 50-х рр.). Даний вид відносин здебільше є притаманний тоталітарним, недемократичним державам із переважно адміністративним управлінням національною економікою.

Друга група безпроцентних позик виникла через складності у національній економіці, що загострилися у СРСР наприкінці 80-х рр. Йдеться про так звані "цільові" позики, які повинні були допомогти позбутися товарного дефіциту.

5. Методи розміщення. Державні позики у рамках національної економіки можуть розміщуватися на основі добровільного або примусового придбання їх фізичними та юридичними особами. Примусова купівля обумовлюється спеціальними рішеннями законодавчих органів влади держави.

6. Технологія емісії. Державні позики поділяють на документальні (тобто з одночасним випуском фізичних боргових зобов'язань у вигляді листків паперу, монет тощо) та ідеальні (у вигляді записів на рахунках, у боргових книгах, через оформлення угод та зобов'язань). Ідеальні (безоблігаційні) позики зараз використовують на міжурядовому рівні.

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.

Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвиткові інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.

Скарбничі позички як форма державного кредиту виражають відносини надання допомоги підприємствам, організаціям на умовах строковості, платності та повернення. Зараз ці відносини у нашій країні не використовують, проте з розвитком приватної власності вони стануть актуальними. Держава не відповідає за наслідки діяльності недержавних підприємств, проте може надати допомогу тим господарствам, у розвиткові яких зацікавлене суспільство.

Скарбничі позички відрізняються від банківського кредитування. Вони надаються на пільгових умовах, звичайно не мають комерційної мети, стають засобом підтримки життєво важливих