СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:*

через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;*

із застосуванням електронних засобів приймання, оброблен-ня, передавання та захисту інформації;*

за кожним платіжним документом (трансакцією) окремо, тобто це система валових розрахунків (система брутто);*

з ініціативи платника — банку, який дебетує свій рахунок;*

у межах наявних коштів на рахунку банку-платника, тобто система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегу-лювання розрахунків.

Проведення коштів через СЕП за кожним пакетом платіжних документів відображається на рахунках учасників розрахунків у режимі реального часу.

Принципові здобутки, пов'язані з упровадженням СЕП:*

прискорення розрахунків та обігу грошових коштів;*

зменшення документообігу та здійснення переходу до без-паперової технології;*

зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських пла-тіжних документів і підвищення рівня безпеки розрахунків;*

мінімізація банківських ризиків (усунення кредитного ризику, зниження ризику ліквідності та обмеження системного ризику);*

підвищення можливостей НБУ щодо регулювання грошово-го ринку.

Існуюча в Україні система рефінансування комерційних банків спрямована переважно на управління ліквідністю грошового рин-ку. Що стосується підтримки центральним банком ресурсної бази комерційних банків з урахуванням попиту на середньо- та довго-строкове фінансування потреб реального сектора економіки, то ця проблема в Україні не вирішується. Більшу частину грошей (пла-тіжних коштів) НБУ емітує в обіг шляхом проведення операцій з державними цінними паперами (ОВДП), тобто кредитуючи уряд з метою вирішення бюджетних проблем.

Для переорієнтації емісійного механізму НБУ на кредитуван-ня реального сектора економіки необхідно відмовитись від емі-сійного фінансування дефіциту бюджету і, крім того, доцільно скористатися схемами рефінансування комерційних банків, що запровадив Німецький Федеральний банк (Бундесбанк).

Значну роль у НБУ згідно з Законом «Про Національний банк України» ви-конує служба банківського на-гляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена:*

Комісією з питань нагляду та регулювання банківської дія-льності;*

Департаментом пруденційного нагляду;*

Управлінням реєстрації і ліцензування банків;*

Управлінням нагляду за великими банками;*

Управлінням нагляду за проблемними банками. Спираючись на світовий банківський досвід, НБУ використовує різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:—

визначає порядок і здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської діяльності;—

визначає положення, що регламентують різні аспекти дія-льності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;—

установлює для банків обов'язкові економічні нормативи і ліміти, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний ризик, ризик інвестування і ризик відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;—

здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду і виїзного інспектування банків. За результатами інспек-ційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;—

визначає порядок формування резервів на покриття ризи-ків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкоду-вання можливих втрат від кредитної діяльності, операцій з цін-ними паперами і дебіторської заборгованості;—

визначає порядок гарантування банківських депозитів фі-зичних осіб;—

застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагу-вання на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.

НБУ як банкір уряду і провідник монетарної політики прово-дить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної по-літики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономі-чної політики держави.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в Україні з метою створення умов для більш ефекти-вного управління коштами державного бюджету поступово за-проваджується казначейська система касового виконання бю-джету. Вона передбачає консолідацію рахунків органів Дер-жавного казначейства в НБУ. У перспективі Казначейство, враховуючи світовий досвід, передбачає розміщення тимчасо-во вільних бюджетних коштів на депозитних рахунках у коме-рційних банках.

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд шляхом купівлі державних боргових зо-бов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). НБУ виконує функцію генерального агента Міністерства фі-нансів з обслуговування розміщення облігацій внутрішньої дер-жавної позики та проведення платежів за ними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аук-ціонних торгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здій-снює розрахунки за результатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігації за рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізова-ний електронний депозитарій.

НБУ виконує функції платіжного агента уряду стосовно обслу-говування зовнішнього боргу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладена відповідальність за скла-дання платіжного балансу та звітності про загальний довгостроко-вий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.

НБУ як центральний банк країни є провідником монетарної політики. Щорічно НБУ розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, що є складовою загальноекономічної полі-тики держави. Вони зорієнтовані на реалізацію її основних ці-лей і завдань та спрямовані на забезпечення стабільності наці-ональної валюти, цінової стабільності і на підвищення ефек-тивності функціонування банківської системи країни. Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України, які визна-чає уряд, а саме:*

реальний та номінальний обсяг внутрішнього валового про-дукту (ВВП);*

обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його фінан-сування (або профіциту бюджету);*

рівень інфляції.

Основні засади грошово-кредитної політики — це комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких НБУ пе-редбачає здійснювати управління грошовим обігом, забезпечую-чи економічну та фінансову стабільність, які є основою стабіль-ності національної валюти.

НБУ відповідно до макроекономічних показників загально-економічної політики держави встановлює цільові орієнтири мо-нетарної політики:*

зміна грошової бази;*

зміна грошової маси.

Досягнення встановлених орієнтирів НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інстру-ментів як ринкового, так і адміністративного характеру.

Забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін