через кореспондентські рахунки, які комерційні банки від-кривають один у одного.

У багатьох країнах світу, крім централізованої платіжної сис-теми, функціонують децентралізовані системи. Наприклад, у США поруч з централізованою платіжною системою Fed Wire, що належить ФРС і за якою кожний федеральний резервний банк є водночас розрахунковою палатою для банків свого округу, функціонує децентралізована система міжбанківських кліринго-вих розрахунків — CHIPS (Clearing House Interbank Payments System).

Незалежно від характеру і структури платіжної системи цент-ральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

¦ розробленні нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

¦ організації і проведенні міжбанківських розрахунків;

¦ наданні комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньо-денних — daylight overdrafts і нічних — overnights) на за-вершення міжбанківських розрахунків;

¦ ліцензуванні спеціальних видів діяльності у сфері міжбан-ківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

¦ проведенні остаточних розрахунків за операціями між учас-никами розрахунково-клірингових центрів.

Центральний банк як банк з особливим статусом, виступаючи у ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує:

¦ мінімізацію банківських ризиків;

¦концентрацію, а водночас і оптимізацію надлишкових ре-зервів комерційних банків;

¦ належний рівень безпеки системи розрахунків;

¦ ефективне регулювання грошового ринку завдяки отриман-ню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан банківських рахунків;

¦ нагляд за функціонуванням банківської системи в цілому, а також за діяльністю кожного банку окремо;

оперативне застосування превентивних заходів щодо стабілі-зації фінансового стану банків—учасників ринку платіжних послуг;

¦ взаємодію системи міжбанківських розрахунків з процесинговими центрами системи масових електронних платежів, із сис-темою обігу цінних паперів тощо.

Центральний банк, користуючись підтримкою держави, має можливість забезпечувати платіжну систему потужними засоба-ми телекомунікацій і впроваджувати у міжбанківські розрахунки системи термінових переказів великих сум у режимі реального часу класу RTGS (Real-Time Gross Settlement). За останнє десяти-ліття багато країн упровадили систему RTGS. Із метою ефектив-ного проведення монетарної політики в межах Європейського Союзу центральні банки країн—членів ЄС запровадили Трансєвропейську автоматизовану систему термінових переказів великих сум у реальному часі — TARGET (Trans-European Automated Real-Time Gross-Settlement Express Transfer System), що зв'язала між собою системами класу RTGS країн-учасниць. Система TARGET призначена для здійснення операцій між ЄЦБ, націо-нальними центральними банками країн-учасниць і комерційними банками Європи.

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних платежів, що забезпечує здійснення між-банківських розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні ко-мерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку — це один із інстру-ментів впливу банку на грошовий обіг. Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей, тоді як падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей. Кредитна діяльність центрального банку впли-ває також на рівень ринкових процентних ставок.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит Для підтримки їх ліквідності. Комерційні банки мають можливість регулювати свою ліквідність за рахунок кредитів міжбанківського Ринку, проте цим кредитам притаманний високий системний ризик, зумовлений чутливістю банківської системи до крахів окре-мих банків, пов'язаних ланцюгом кредитних і розрахункових від-носин. Крім того, через міжбанківський кредитний ринок, з точки зору банківської системи в цілому, здійснюється лише горизон-тальний перерозподіл вільних (надлишкових) резервів між банка-ми, тоді як за рахунок кредитів центрального банку збільшується загальна банківська ліквідність. Центральний банк як кредитор останньої інстанції взагалі повинен брати участь у створенні сис-теми банківської безпеки, призначенням якої є запобігати систем-ному ризику і втраті довіри до банківської системи.

По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулю-вання міжбанківських розрахунків і забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної системи.

Комерційні банки звертаються до центрального банку як до кредитора у випадках, коли:

¦ банківська система в цілому потребує збільшення резервів (ліквідності) у зв'язку із зростанням обсягу ВВП;

¦ спостерігається масове вилучення вкладниками вкладів з банків. Як наслідок такого вилучення складаються умови, загроз-ливі для стабільності банківської системи. Завдяки кредитам цент-рального банку комерційні банки отримують резерви для регулю-вання потенційного відпливу вкладів. У свою чергу, центральний банк своїми кредитами запобігає банківській кризі (паніці), відно-влює довіру до банківської системи;

¦ є серйозні проблеми з платоспроможністю та ліквідністю в окремого банку, які закривають йому доступ на міжбанківський ринок. Центральний банк вирішує проблему надання кредиту у такій ситуації індивідуально у кожному випадку. При цьому він повинен орієнтуватися на мінімізацію можливих втрат, зокрема від морального ризику;

¦ виникла потреба регулювання миттєвої ліквідності. Комер-ційні банки отримують надкороткі кредити для завершення між-банківських розрахунків, для дотримання норм обов'язкового ре-зервування тощо.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків:

¦ надання ломбардних кредитів;

¦ купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах уго-ди РЕПО;

¦ редисконтування векселів.

Нині основний спосіб кредитування — це надання ломбард-них кредитів під заставу цінних паперів, насамперед державних

цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вар-тість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Банк-позичальник зберігає право власності на депоновані в цент-ральному банку цінні папери, проте якщо кредит своєчасно не погашається, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів центральний банк утримує із ви-ручки суму основного боргу із нарахованими процентами.

Центральні банки використовують два методи надання лом-бардних кредитів:

¦ прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосеред-ньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;

¦ тендерний (аукціонний) метод. Банки — потенційні пози-чальники подають кредитні заявки центральному банку, який ор-ганізовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові. Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються