Проведення цінових тендерів передбачає, що банки — потен-ційні позичальники вказують у заявках не тільки суму кредиту, а й процентну ставку. На цінових тендерах використовується дві моделі організації торгів: американська й голландська. Амери-канська модель передбачає, що заявки банків-учасників ранжуються, виходячи з рівня запропонованої процентної ставки, у міру спадання, а потім центральний банк задовольняє їх у такому са-мому порядку, починаючи з максимально запропонованої про-центної ставки до повного вичерпання встановленого на тендері обсягу кредитів. Голландська модель передбачає, що всі заявки банків будуть задоволені за останньою процентною ставкою, яка увійде у список задоволених заявок, тобто за ставкою відсікання, що встановлюється центральним банком.

У 80—90-ті роки у країнах з розвинутою економікою значно зросла роль такого способу рефінансування комерційних банків, як проведення операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Операція РЕПО з рефінансування комерційного банку складається з двох частин. У першій частині цієї операції комер-ційний банк продає цінні папери центральному банку. Водночас комерційний банк бере на себе зобов'язання викупити цінні па-пери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зо-бов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, що його бере на себе Центральний банк. Слід до-дати, що зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між ціна-ми і є тим процентним доходом, який має отримати центральний банк, що є покупцем цінних паперів (продавцем грошових кош-тів) у першій частині операції РЕПО.

Редисконтування векселів центральні банки розвинутих країн останнім часом активно не проводять. До створення ЄСЦБ цей спосіб рефінансування комерційних банків використовував, зо-крема, Німецький Федеральний банк (Бундесбанк). Починаючи з 1999 р. він застосовує ті методи рефінансування, які визначає ЄСЦБ і які були вже розглянуті. Особливість політики рефінан-сування Бундесбанку полягає у характері забезпечення, під яке він кредитує комерційні банки. Згідно з рішенням ЄСЦБ забезпе-чення кредитів, яке дістало назву гарантій, поділяється на дві ка-тегорії: гарантії першої категорії і другої. Гарантії першої катего-рії визначаються за єдиними критеріями, установленими ЄСЦБ. Це насамперед боргові державні зобов'язання, що обертаються на організованому ринку. Гарантії другої категорії визначаються національними центральними банками з урахуванням національ-них особливостей грошового ринку. Так, Бундесбанк включає до гарантій другої категорії комерційні векселі, а також кредитні вимоги комерційних банків до підприємств-резидентів, тобто боргові зобов'язання підприємств. Перш ніж прийняти цінні па-пери як забезпечення кредиту, Бундесбанк аналізує платоспро-можність векселедавця або боржника за кредитом, використову-ючи спеціально розроблену методику. Базою для проведення ана-лізу слугує звітність боржника, опитування керівників підприємства-боржника та інша додаткова інформація про поточний роз-виток підприємства. Політика Бундесбанку щодо рефінансування комерційних банків більшою мірою, ніж політика інших цент-ральних банків, орієнтована на вирішення проблеми опосередко-ваного кредитування реального сектора економіки на основі ура-хування обсягів попиту на кредит і оцінки кредитного ризику.

Порядок кредитування комерційних банків у різних країнах має свої особливості. У США Федеральні резервні банки здійс-нюють рефінансування комерційних банків шляхом надання пря-мих ломбардних кредитів через так зване «дисконтне віконце». У межах ЄСЦБ комерційні банки мають можливість без обмежень користуватись прямим нічним кредитом (overnight), який надає-ться центральними банками під найвищу процентну ставку на грошовому ринку. Водночас банки мають можливість розмістити

свої надлишкові резерви у центральних банках на нічні депозити під найменшу процентну ставку грошового ринку. Щотижня ЄЦБ проводить кількісний тендер, на якому комерційні банки мають можливість отримати кредит строком на два тижні. Щомісяця ЄЦБ проводить ціновий тендер, на якому комерційні банки ма-ють можливість отримати кредит строком на три місяці. Усі кре-дити надаються банкам єврозони через національні центральні банки під заставу цінних паперів.

В Україні Національний банк поступово освоює методи кре-дитування комерційних банків, що є загальноприйнятими у сві-товій банківській практиці.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне ре-гулювання центральним банком грошового ринку потребує наяв-ності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структу-ри, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їх діяльністю обґрунтова-ним і необхідним завданням держави. У більшості ринкових еко-номік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяль-ність центрального банку, покладають на нього функцію регулю-вання банківської діяльності. Що стосується наглядової функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалеж-ні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові банківські структури під егідою мініс-терства фінансів, які тісно співпрацюють з центральними банка-ми (Федеральне відомство з контролю за банками в Німеччині і Бюро банків у Японії). Прикладом структури банківського нагля-ду, незалежної від центрального банку й уряду, є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:*

використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процент-них ставок;*

ухвалення положень, що базуються на чинному законодавст-ві і регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

¦ застосування превентивних і протекційних заходів, які спря-мовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної мо-нетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих