¦ вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризико-ваності;

4 вимоги щодо ліквідної позиції банків;

¦ вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприк-лад, установлення для банків нормативів, що регламентують мак-симальний розмір кредитів на одного позичальника, ризик «вели-ких» кредитів);

¦ обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існу-ючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити непла-тоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належить:

¦ рефінансування комерційних банків центральним банком;

¦ створення і функціонування систем гарантування банківсь-ких депозитів;

¦ вимоги щодо формування банками резервів для відшкоду-вання можливих втрат від проведення активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків — від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також застосування до банків певних коригувальних заходів і засо-бів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

Держава в особі центрального банку та відповідних уповно-важених органів ставить за мету впровадження пруденційного нагляду, спрямованого на забезпечення обачливої та розважливої поведінки банків, виконання ними вимог фінансової безпеки.

У світовій практиці існують різні моделі інституційної побу-дови системи банківського регулювання та нагляду, проте для всіх їх дуже важливо, щоб центральний банк або інші банківські регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають бути передбачені на законо-давчому рівні.

До основних повноважень центрального банку, як регулятив-но-наглядового органу, належать такі:*

регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначити певні вимоги й умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право займатись бан-ківською діяльністю, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотри-манням цих вимог та умов;*

забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтри-муванні фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимо-ги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;*

регулярно отримувати від банків звітність для проведення безвиїзного нагляду;*

здійснювати інспекційні перевірки в банках;*

застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;*

брати неплатоспроможні банки під особистий нагляд, призу-пиняти їхню діяльність, організовувати реорганізацію та ліквіда-цію банків.

В Україні функцію банківського регулювання та нагляду ви-конує Національний банк.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки, висту-паючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими ор-ганами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного ви-конання фінансових операцій.

Центральні банки відіграють помітну роль у касовому вико-нанні державного бюджету. Суть касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Цент-ральний банк, як правило, веде рахунок Міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове об-слуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду, врахову-ючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

У процесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платників податків, покупців державних цінних паперів, Що відкриті в комерційних банках, і зараховуються на рахунок міністерства фінансів (казначейства), відкритий у центральному банку. У результаті збільшуються депозити уряду і зменшується грошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається у зворотному порядку. Наприклад, при оплаті уста-ткування для державного медичного центру кошти списуються з рахунка Міністерства фінансів (казначейства) і зараховуються на рахунки постачальників устаткування, відкриті в комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і від-повідно грошова база зростають.

В окремих країнах кошти державного бюджету зберігаються не тільки у центральному банку, а й у комерційних банках. На-приклад, у США кошти, які Казначейство отримує від податко-вих надходжень, і виторг від продажу державних цінних паперів зберігаються на спеціально відкритих урядових рахунках у най-більших комерційних банках (так звані «податкові і позичкові рахунки»). Поточні платежі Казначейства, зокрема оплата випи-саних Казначейством чеків, здійснюються головним чином з ра-хунків, відкритих Казначейству у Федеральних резервних банках (так звані «чекові рахунки»). Кошти на «чекові рахунки» перека-зуються з «податкових і позичкових рахунків» у міру потреби.

Оскільки надходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі не збігаються, депозити уряду в цент-ральному банку характеризуються значними коливаннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий характер і Центральний банк може їх передбачити на основі інформації міністерства фінансів про сподівані надходження і видатки, що дає банку змогу вжити від-повідних заходів через проведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.

В умовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проб-лемою вишукування джерел фінансування дефіциту державного бюджету. У

світовій практиці відомі три методи фінансування дефіциту бюджету:*

податкове фінансування. В основі цього методу — підви-щення урядом податків, що веде до збільшення надходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;*

боргове фінансування. В основі цього методу — випуск уря-дом боргових зобов'язань, виторг від розміщення яких спрямову-ється до бюджету. Боргове фінансування також не справляє пря-мого впливу на грошову базу, окрім випадків купівлі державних боргових зобов'язань центральним банком;*

фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу — отримання урядом кредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державних боргових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює Центральний