Перелік витрат, дозволених до включення до складу подат-кового кредиту, визначено у п. 5.3 ст. 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу плат-ника податку, одержаного протягом звітного року як заробіт-на плата.

Право на застосування податкового кредиту має обмеження. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Особливості нарахування та сплати окремих видів доходів передбачені відповідними пунктами статті 9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб», зокрема: п. 9.1 — оподаткуван-ня доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), жит-ловий найм (піднайм); п. 9.2 — оподаткування процентів; п. 9.3 — оподаткування дивідендів; п. 9.4 — оподаткування ро-ялті; п. 9.5 — оподаткування виграшів та призів; п. 9.6 — опо-даткування інвестиційного прибутку; п. 9.7 — оподаткування благодійної допомоги; п. 9.8 — оподаткування доходів, отри-маних за договорами довгострокового страхування життя та недержавного пенсійного страхування; п. 9.9 — оподаткуван-ня іноземних доходів; п. 9.10 — оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відря-дження або під звіт та не повернутих у встановлений строк; п. 9.11 — оподаткування доходів, одержаних нерезидентами; п. 9.12 — оподаткування доходів, отриманих фізичною особою— суб'єктом підприємницької діяльності або фізичною особою, яка сплачує ринковий збір.

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» визначає особ-ливості оподаткування окремих видів операцій або доходу: стаття 10 — операцій, пов'язаних з іпотечним житловим кре-дитуванням; стаття 11 — операцій з продажу об'єктів нерухо-мого майна; стаття 12 — операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна; стаття 13 — доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав; стаття 14 — доходу, отримано-го платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування); стаття 15 — операцій із заміщення втра-ченої власності.

4. Ставка податку

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» не передбачає встановлення єдиної ставки податку, а тому залежно від особ-ливостей об'єкта оподаткування застосовується одна з таких ставок.

Фактично базовою є ставка, встановлена п. 7.1 ст. 7 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб». Така ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування, але у період з 1 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року така базова ставка встанов-люється на рівні 13% від об'єкта оподаткування.

Ставка податку становить 5% від об'єкта оподаткування, на-рахованого податковим агентом у разі, якщо таким об'єктом є:

процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансо-ву установу відповідно до закону (крім страховиків);

процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;

в інших випадках, прямо визначених відповідними норма-ми Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визна-ченої п. 7.1 ст. 7 Закону, від об'єкта оподаткування, нарахова-ного як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів—фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами Закону «Про податок з доходів фізич-них осіб».

5. Пільги з податку

Одним із нововведень Закону «Про податок з доходів фізич-них осіб» порівняно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» є впровадження подат-кових соціальних пільг.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у роз-рахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку. Залеж-но від особливостей окремих категорій платників, розмір суми податкової соціальної пільги може дорівнювати 150% та 200% розміру мінімальної заробітної плати.

Податкова соціальна пільга застосовується до нараховано-го місячного доходу платника податку у вигляді заробітної пла-ти виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нара-хованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податко-ва соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що пе-редбачає її найбільший розмір. При цьому платник податку зазначає про таке право у заяві про застосування пільги та додає відповідні підтверджуючі документи за формою, визначеною центральним податковим органом.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отри-маного платником податку як заробітна плата протягом звітно-го податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноже-ної на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

6. Нарахування, утримання та сплата податку

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає, що нарахування та