Напрямки реформування ПДВ в сучасних умовах господарювання

Одним із основних джерел надходження коштів до бюджету України є ПДВ.

ПДВ є найбільшим непрямим податком. Це порівняно новий для України податок, якій було введено з 1.10.92 р. Він замінив податок з обороту і податок з продажу, що діяли раніше.

Зміни економічної ситуації в Україні зумовили прийняття нового закону "Про податок на додану вартість", який було введено з 1.10.97 року.

Цей закон розширює поняття суб'єкта – платника податків. Згідно з статтею 2 це особа, що здійснює продаж з обсягом операцій понад 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому продажем, тобто об'єктом оподаткування вважається будь-які операції, що передбачають передачу права власності, розпорядження товарами, а також відчуженням результатів робіт (послуг), у тому числі операцій з безоплатного одержання (надання) товарів (робіт, послуг).

Нараховується ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку із продажем товарів, (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту за звітний період. Таке справляння цього податку в умовах дії нового законодавства є неоднозначними щодо різних платників податків. Так, із введенням таких понять, як податкове зобов'язання і податковий кредит, повна ставка в розмірі 20% до ціни реалізації та нульова ставка, положення Закону України "Про податок на додану вартість" дають можливість маніпулювати певними категоріями платників шляхом зрівняння податкового кредиту із податковим зобов'язанням або, ще гірше, заробляти на доходах державного бюджету шляхом отримання відшкодування податкового кредиту.

Згідно п. 6.2.1 ст. 6 ЗУ "Про ПДВ" операції з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України обчислюється за нульовою ставкою, в той час, сума податку на додану вартість сплачена нарахована платником у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації відноситься до податкового кредиту і підлягає бюджетному відшкодуванню.

З метою зменшення повернення коштів з бюджету Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 2215 від 07.12.1999 р. "Про деякі питання відшкодування сум податку на додану вартість і впорядкування розрахунків з бюджетом", якою затверджено Порядок проведення відшкодування сум податку на додану вартість у частині, що належить зарахуванню на поточний рахунок платника податку шляхом заліку за участі трьох і більше учасників розрахунків, які складають відповідний протокол.

Таке відшкодування проводиться:

· у разі якщо відшкодування здійснюється в рахунок погашення заборгованості кредитора (кредиторів) платника податку з платежів до Державного бюджету;

· у разі здійснення відшкодування в рахунок погашення платнику податку наданих йому або його кредитору (кредиторам), кредитів, залучених під гарантії держави, та бюджетних позичок, не сплачених на дату проведення відшкодування;

· у разі відшкодування сум податку на додану вартість за рахунок майна іншого платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Протокол складається окремо по кожному напрямку відшкодування ПДВ.

У прийнятому законі зовсім по іншому трактується "податковий кредит". Згідно з п.п.7.4.1 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Тобто повна вартість покупки за рахунок коштів платника податків. Отже, при такому тлумаченні кредитором виступає сам платник податків. Таке вільне тлумачення загальноприйнятих термінів не сприятиме виробленню єдиної методології і методик оподаткування. Подібні недоліки і передбачають необхідність створення Податкового кодексу.

Закон України "Про податок на додану вартість" потребує удосконалення.

Наприклад, звільнення від податку на додану вартість платників на умовах договору фінансової оренди (п.п. 3.2.2) дає можливість для ухилення від сплати податку шляхом попереднього укладення такого договору з переданого майна на певний строк і наступного його розірвання за згодою сторін, без взаємних претензій, один до одного. Отже у п.п. 3.22.слід врахувати, що у разі розірвання договору фінансової оренди до повної сплати договірної суми вся сплачена за договором сума оподатковується податком на додану вартість на загальних підставах.

Необхідно також змінити дату виникнення податкового зобов'язання, а відповідно і податкового кредиту. На сьогоднішній день датою виникнення податкових зобов'язань є дата будь-якої події, яка відбулася раніше. Така ситуація непосильним тягарем лягає на плечі товаровиробника оскільки повністю впливає на їхні обігові кошти. Адже жодне відвантаження не гарантує, що не буде повернено при рекламації, як і жодна передоплата не гарантує, що клієнт не вимагатиме повернення грошей. До того існує небезпека відвантажити товар, а грошей за нього не отримати. Отже, майже неминучим є виникнення переплати по ПДВ платником податку за певний період, що означає втрату частини власних обігових коштів і ставить під сумнів можливість подальшого виробництва продукції. В той же час роздрібна торгівля в такий ситуації виграє, оскільки купуючи товар, ще не здійснивши оплати вже мають право на податковий кредит. Тобто їхні обігові кошти поновлюються за рахунок отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст. 12 Указу Президента України від 07.08.98 р. № 857/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні" звільнення від оподаткування або оподаткування за "0" ставкою, передбачене ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР не поширюється на бартерні (товарообмінні) операції, що здійснюються на території України. При цьому не визначається, поширюється стаття вищеназваного Указу на операції з використанням