Таке відшкодування проводиться:

у разі якщо відшкодування здійснюється в рахунок погашення заборгованості кредитора (кредиторів) платника податку з платежів до Державного бюджету;

у разі здійснення відшкодування в рахунок погашення платнику податку наданих йому або його кредитору (кредиторам), кредитів, залучених під гарантії держави, та бюджетних позичок, не сплачених на дату проведення відшкодування;

у разі відшкодування сум податку на додану вартість за рахунок майна іншого платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Протокол складається окремо по кожному напрямку відшкодування ПДВ.

У прийнятому законі зовсім по іншому трактується "податковий кредит". Згідно з п.п.7.4.1 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Тобто повна вартість покупки за рахунок коштів платника податків. Отже, при такому тлумаченні кредитором виступає сам платник податків. Таке вільне тлумачення загальноприйнятих термінів не сприятиме виробленню єдиної методології і методик оподаткування. Подібні недоліки і передбачають необхідність створення Податкового кодексу.

Закон України "Про податок на додану вартість" потребує удосконалення.

Наприклад, звільнення від податку на додану вартість платників на умовах договору фінансової оренди (п.п. 3.2.2) дає можливість для ухилення від сплати податку шляхом попереднього укладення такого договору з переданого майна на певний строк і наступного його розірвання за згодою сторін, без взаємних претензій, один до одного. Отже у п.п. 3.22.слід врахувати, що у разі розірвання договору фінансової оренди до повної сплати договірної суми вся сплачена за договором сума оподатковується податком на додану вартість на загальних підставах.

Необхідно також змінити дату виникнення податкового зобов'язання, а відповідно і податкового кредиту. На сьогоднішній день датою виникнення податкових зобов'язань є дата будь-якої події, яка відбулася раніше. Така ситуація непосильним тягарем лягає на плечі товаровиробника оскільки повністю впливає на їхні обігові кошти. Адже жодне відвантаження не гарантує, що не буде повернено при рекламації, як і жодна передоплата не гарантує, що клієнт не вимагатиме повернення грошей. До того існує небезпека відвантажити товар, а грошей за нього не отримати. Отже, майже неминучим є виникнення переплати по ПДВ платником податку за певний період, що означає втрату частини власних обігових коштів і ставить під сумнів можливість подальшого виробництва продукції. В той же час роздрібна торгівля в такий ситуації виграє, оскільки купуючи товар, ще не здійснивши оплати вже мають право на податковий кредит. Тобто їхні обігові кошти поновлюються за рахунок отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ст. 12 Указу Президента України від 07.08.98 р. № 857/98 "Про деякі зміни в оподаткуванні" звільнення від оподаткування або оподаткування за "0" ставкою, передбачене ЗУ "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР не поширюється на бартерні (товарообмінні) операції, що здійснюються на території України. При цьому не визначається, поширюється стаття вищеназваного Указу на операції з використанням вексельної форми розрахунків. Особливо вимагає вирішення питання щодо бюджетних векселів. Вважаю, що і відшкодування ПДВ тут не можливе.

Треба зазначити, що негативно впливає на надходження до бюджету ПДВ діюча система пільг.

Чинна система стягнення податку на додану вартість у розвинутих країнах має гнучкий характер. Так, у Німеччині основна ставка становить 14%, діє також пільгова 7%, зокрема для продуктів харчування (крім спиртних напоїв та обігових коштів кафе, ресторанів), громадського транспорту, засобів інформації (книги, газети, журнали) та творів мистецтва.

У Франції основна ставка ПДВ – 18% знижена 5,5%. В Італії їх п'ять: пільгова – 4% і "0", основна 9% та дві підвищенні 19% і 38%. За пільговою 4% ставкою оподатковуються предмети першої життєвої необхідності (хліб, молоко та інші предмети харчування, а також газети і журнали). Основна ставка 9% використовується для широкого кола промислових товарів (виробів). Продукти та спиртні напої, які реалізуються через ресторан, а також бензин і нафтопродукти оподатковуються за ставкою 19%. Найвища ставка застосовується до предметів розкоші (хутро, ювелірні вироби, спортивні автомашини).

Згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" від 3.04.97 року в Україні затверджено 20% - основну ставку та "0", тобто пільгову ставку.

Порівняльний аналіз свідчить, що в Україні застосовується досить висока основна 20% ставка податку на додану вартість майже з усіх операцій. І це за умов, коли до витрат виробництва включаються нарахування (податки) із заробітної платні до органів соціального страхування та пенсійного забезпечення, Фонду зайнятості населення та комунальний податок, що призводить до подвійного оподаткування заробітної платні та значного збільшення суми податку на додану вартість.

Декілька слів щодо бази оподаткування. Проблема дестимулюючого впливу регулюючої функції податку на додану вартість на виробництво полягає не так у розмірі самої ставки, як у визначенні податкової бази. Щодо податку на додану вартість об'єктом оподаткування має бути додана вартість. В Україні база цього податку містить елементи, які не стосуються доданої вартості – акцизний збір, ввізне мито, інші податки та збори (обов'язкові платежі).

Як відомо, надходження до бюджету не адекватні збільшенню податкового впливу на платника податку. Якщо рівень податків перевищує певну величину 30-35%, то їх надходження до бюджету починає зменшуватись. У США в