Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об’єкта оподаткування — добавленої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини: по-перше, вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відносяться на собівартість; по-друге, заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги; по-третє, прибуток. Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в певну. Вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата і прибуток

є тими частинами повної вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю. Обчислити її обсяг можна двома методами: перший - від повної вартості відрахувати вартість сировини матеріалів та. послуг виробничого характеру; другий - скласти величини заробітної плати і прибутку, Найзручнішим, а тому найпоширенішим .методом є перший, він застосовується в нашій державі. Обчислення добавленої вартості на кожному етапі виробництва товарів і надання послуг дає змогу уникнути подвійного оподаткування і створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг. на всіх, етапах їх виробництва й реалізації.

Згідно з двома методами обчислення добавленої вартості суму податку на добавлену вартість можна вирахувати в чотири способи залежно від того, як застосовується податкова ставка. до об’єкта оподаткування:

Четвертий метод обчислення податку на добавлену вартість дістав назву податкового кредиту, або методу розрахунків-фактур. Саме він, свого часу прийнятий країнами Європейського Союзу (ЄС) при запровадженні ПДВ, найпоширеніший у практиці оподаткування. Його переваги над іншими методами полягають у наступному: немає необхідності в обчисленні величини добавленої вартості, завдяки чому полегшується контроль не тільки податкових органів, але й самих платників за правильністю обчислення ПДВ; крім того, це дає змогу встановлювати менший інтервал між строками сплати податку, а в платників виникає заінтересованість у правильному визначенні суми податку, який вони сплачують постачальникам та виконавцям робіт (послуг).

Для обчислення податку на добавлену вартість може застосовуватись як одна, так і декілька ставок. 3 точки зору податкової адміністрації найкраще мати єдину уніфіковану ставку, щоб полегшити контроль за стягненням податку. Але, як правило, існують декілька ставок на різні групи товарів; що зумовлюється соціально-політичними чинниками.

В Україні порядок обчислення і сплати регламентується такими документами:

Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992р. № 14-92;

Декретом Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та доповнень до деяких декретів Кабінету Міністрів України про податки» від 30 квітня 1993 р. № 43-93;

Законом України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість» та «Про акцизний збір»» від 19 листопада 1993 р.;

Інструкцією Головної державної податкової інспекції України «Про порядок обчислення і сплати податку на добавлену вартість» від 10 лютого 1993 р; № 3 та ін.

Основні елементи податку на добавлену вартість, який стягується в Україні, зображені на мал. 1.

Якщо здійснювати оцінку ПДВ, який стягується в Україні, слід зазначити його ефективність лише у фіскальному аспекті. В умовах відсутності об’єктивних чинників, таких, зокрема, як розвинуті ринкові відносини, система автоматизованого контролю тощо, переваги цієї форми оподаткування не проявляються.

2. Напрямки реформування ПДВ в сучасних умовах господарювання

В нашій державі, як і в багатьох інших країнах світу, податок на додану вартість є одним із основних джерел формування доходної частини бюджету. Тому зрозуміло, що нормальне функціонування цього податку є важливим для економіки країни.

Податок на додану вартість був запроваджений в Україні Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену вартість” від 26 грудня 1992 року № 14–92. До Декрету вносилися численні зміни та доповнення і на сьогодні адміністрування ПДВ проводиться в новій редакції згідно із Законом України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість ” з урахуванням змін та доповнень.

Податок на додану вартість (далі –ПДВ) є одним із різновидів універсальних акцизів, є непрямим податком. ПДВ як непрямий податок є ціноутворюючим і має тим більший вплив на загальний рівень цін в державі, чим вище ставка податку та обсяг товарів, робіт та послуг, що входить до об’єкту оподаткування.

Протягом 1995–1997 років відбувалося реформування ПДВ: у 1995 р. знижено його ставку з 28 до 20 %; у 1997 році переглянуто ряд правових норм, що регулюють механізми визначення величини та порядку стягнення податку. Саме цей рік деякі західні експерти вважають роком запровадження реального ПДВ. У формуванні доходної частини Державного бюджету України податок на додану вартість відіграє провідну роль. У 1996–1997 роках він становив близько 8 % ВВП та забезпечував 20 % надходжень до загальної суми податків та платежів (включаючи платежі до фондів соціального страхування), що в цілому відповідало показникам інших країн з перехідною економікою. З 1998 року в Україні спостерігається неухильне зниження доходів від справляння ПДВ, тоді як в інших країнах цей вид податкових доходів є одним з надійніших.

У 2002 році суттєве збільшення надходжень від ПДВ (за підсумками 9 місяців 2002 року до 6,4 % ВВП, у порівнянні