Актуальні проблеми реформування системи відшкодування ПДВ

О.В. Копіца

У статті розглянуто актуальні проблеми законодавчої неврегульованості механізму відшкодування ПДВ. Доведено необхідність реформування діючої системи стягнення ПДВ, зокрема, запропоновано знизити наполовину діючу ставку ПДВ та скасувати наявний механізм відшкодування ПДВ.

In the article the problem of current legislation in the VAT refund mechanism is dwelt on. It was proved the necessity of reforming of the acting system of VAT collection, namely it was proposed to reduce acting rate of VAT in a half and to cancel acting mechanism of VAT refund.

В нашій державі, як і в багатьох інших країнах світу, податок на додану вартість є одним із основних джерел формування доходної частини бюджету. Тому зрозуміло, що нормальне функціонування цього податку є важливим для економіки країни.

Податок на додану вартість був запроваджений в Україні Декретом Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену вартість” від 26 грудня 1992 року № 14–92. До Декрету вносилися численні зміни та доповнення і на сьогодні адміністрування ПДВ проводиться в новій редакції згідно із Законом України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” з урахуванням змін та доповнень.

Податок на додану вартість (далі – ПДВ) є одним із різновидів універсальних акцизів, є непрямим податком. ПДВ як непрямий податок є ціноутворюючим і має тим більший вплив на загальний рівень цін в державі, чим вище ставка податку та обсяг товарів, робіт та послуг, що входить до об’єкту оподаткування.

Протягом 1995–1997 років відбувалося реформування ПДВ: у 1995 р. знижено його ставку з 28 до 20 %; у 1997 році переглянуто ряд правових норм, що регулюють механізми визначення величини та порядку стягнення податку. Саме цей рік деякі західні експерти вважають роком запровадження реального ПДВ. У формуванні доходної частини Державного бюджету України податок на додану вартість відіграє провідну роль. У 1996–1997 роках він становив близько 8 % ВВП та забезпечував 20 % надходжень до загальної суми податків та платежів (включаючи платежі до фондів соціального страхування), що в цілому відповідало показникам інших країн з перехідною економікою. З 1998 року в Україні спостерігається неухильне зниження доходів від справляння ПДВ, тоді як в інших країнах цей вид податкових доходів є одним з надійніших.

У 2002 році суттєве збільшення надходжень від ПДВ (за підсумками 9 місяців 2002 року до 6,4 % ВВП, у порівнянні з 5,1 % за відповідний період 2001 року) сталося, в основному, за рахунок збільшення податку на додану вартість з ввезених на територію України товарів, завдяки обмеженню використання податкових векселів [1].

Проблеми функціонування та реформування податку на додану вартість в Україні досліджувалися таким провідними науковцями, як: О.Д. Данілов, В.В. Лисенко, М.А. Науменко, А. Соколовська, Ф.О. Ярошенко та ін.

Достеменно невідомо, які сподівання вкладали розробники ПДВ у впровадження цього податку в Україні. Мабуть, найкращі: стабільність бюджетних надходжень, можливість впливати на економічні та соціальні процеси за рахунок реалізації гнучкої системи пільг, усвідомлення суб’єктами підприємницької діяльності, що не таке вже тяжке навантаження несе у собі ПДВ, тому що фактичним платником цього податку є кінцевий споживач, а суб’єкт підприємницької діяльності – платник ПДВ за певних умов може розраховувати на повернення з бюджету надмірно сплачених сум цього податку [2].

В Україні подальше адміністрування податку на додану вартість є проблемним – ряд політиків та науковців радять відмінити цей податок і замінити його податком з обігу. Головна причина – бюджетне відшкодування, яке на сьогодні є проблемою. Можливість привласнити у значному розмірі бюджетні кошти (у вигляді бюджетного відшкодування) та можливість державних службовців отримати винагороду (хабар) за здійснення бюджетного відшкодування – є вкрай привабливими перспективами за економічних умов проживання більшості громадян (27 % населення проживає за межею бідності, а 70 % – на межі). Але ПДВ є обов’язковим податком в країнах ЄС, до яких бажає приєднатися й Україна, і відміна його є кроком назад від інтеграції до європейського податкового поля.

Українським законодавством передбачені такі способи відшкодування ПДВ:

1) зарахування бюджетного відшкодування у рахунок майбутніх платежів з ПДВ;

2) перерахування грошових коштів з бюджетного рахунку на банківський рахунок платника ПДВ;

3) видача на суму бюджетного відшкодування казначейського чека (цей спосіб не використовується через відсутність порядку випуску та обігу казначейських чеків).

Український механізм відшкодування ПДВ, визначений законом, не передбачав і не передбачає проведення перевірок податковими органами обґрунтованості заявлених до відшкодування сум. Більше того, для того щоб мати право на проведення такої перевірки, податковий орган повинен мати підстави, зазначені у п. 3 Указу Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” № 817/98 від 23.07.1998 р., зокрема, наявність:–

фактів про порушення платником податкового законодавства, виявлених під час зустрічних перевірок;–

недостовірних даних, заявлених у звітних документах і т. ін.

Слід наголосити, що підзаконними нормативними актами визначити механізм проведення відшкодування неможливо, оскільки це суперечить п. 11.4 Закону. Та, незважаючи на це, Президент, Кабінет Міністрів та ДПА України (кожен на свій лад) намагалися покращити ситуацію шляхом прийняття відповідних підзаконних актів.

Державна податкова адміністрація України разом із Держказначейством України видали Порядок відшкодування податку на додану вартість, відповідно до якого відшкодування здійснюється “за висновками податкових органів або за рішенням суду” (п. 4.1. Порядку…). Така норма також суперечить чинному законодавству, оскільки законом визначено порядок відшкодування бюджетної заборгованості, який не передбачає