Реферат - Вексель
35

закон про переказний і
простий вексель;
Конвенція № 359, що є вирішує деякі колізії законів про переказні і
прості векселя;
Конвенція № 360 про гербовий збір у відношенні перевідних і простих
векселей..
Країни, що приєдналися до першої з означених конвенцій (первісно їх
було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в чинність на своїй території
Одноманітний закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ).
До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 р. приєднався і
Радянський Союз, а Постановою ЦІК і СНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937
р. на території СРСР введене в чинність Положення про переказний і простий
вексель, яке текстуально майже дослівно співпадає з ОВЗ. Чинність конвенцій
і Положення на своїй території Україна підтвердила в 1991 г. (закон України
«Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. і відповідно
Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території
України актів законодавства Союзу РСР» від того же числа), а безпосередній
поштовх до поновлення вексельного обігу в Україні було дано в середині 1992
р.
Більшість країн Європи та світу, якщо і не приєдналися, то
уніфікували своє законодавство на основі ОВЗ. Ці держави утворюють так
звану женевську систему вексельного права.
З крупних держав до женевських вексельних конвенцій не приєдналися
лише Великобританія і США, вексельне законодавство яких засноване на
англійському законі про переказні векселя від 18 серпня 1882р. В 1968 р.
в США був прийнят Одноманітний торгівельний кодекс США, зараз діючий майже
на всій території країни; розділ 3 «Торговельні папери» цього кодексу
регламентує обіг так званих оборотних документів, до яких відноситься і
вексель. Ці, а також інші держави, що розробили своє вексельне
законодавство на основі англійського закону, утворюють англо-американську
систему вексельного права.
Існують також держави, вексельне законодавство яких не відноситься ні
до женевської, ні до англо-американської систем.
Отже, по відношенню до існуючих систем вексельного права всі країни
можна поділити на такі групи:
1. Країни, вхідні в женевську систему права:
- країни-учасниці женевських вексельних конвенцій 1930 р.:
Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Греція, Данія, Італія,
Люксембург, Монако, Нидерланды, Норвегія, Польща, Португалия, СРСР,
Фінляндія, Франція, Німеччина, Швейцария, Швеція, Японія;
- країни, не що є учасницями женевських вексельних конвенцій,
вексельне законодавство яких засноване на ОВЗ:
Алжир, Аргентіна, Афганистан, Болгарія, Бенин, Буркина-фасо, Бурунди,
Ватікан, Габон, Гаїті, Гвинея, Заир, Индонезия, Иордания, Ирак, Исландия,
Камбоджа, Камерун, Конго, Коста-рика, Кот д'Ивуар, Кувейт, Лаос,
Ливанавритания, Мадагаскар, Малі, Марокко, Нигер, Нидерландские Антильские
Острови, Парагвай, Перу, Руанда, Румуния, Саудовская Аравія, Сенегал,
Сирия, Словакія, Суринам, Того, Тунис, Турция, Центрально-африканська
Республіка, Чехія, Эфиопия, Югославія, Південна Корея.
2. Країни, вхідні в англо-американську систему права:
Австралія, Антигуа і Барбуда, Багамские острови, Бермудські Острови,
Бірма, Ботсвана, Великобританія, Виргинские острови. Гана, Гаяна, Гонконг,
Гренада, Зимбабве, Израиль, Индия, Ирландия, Йемен, Канада, Кенія, Кипр,
Лесото, Малави, Малайзія, Намибия, Нигерія, Нова Зеландія, Пакистан, Порто-
рико, Свазиленд, Сент-люсія, Судан, США, Сьерра-леоне, Танзанія, Тринидад і
Тобаго, Уганда, Фиджи, Филиппини, Шри-ланка, Південно-африканська
Республіка, Ямайка.
3. Країни, не вхідні ні в женевську, ні в англо-американську систему
права:
Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Доминиканска Республіка,
Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбия, Куба, Лихтенштейн, Мексика, Никарагуа,
Панама, Сальвадор, Сан-марино, Таиланд, Тайван, Уругвай, Чилі.
Вексель як міжнародний фінансовий документ під час свого існування
(від моменту видачі і до оплати, по протесту і пізніше - до моменту
погашення) може переходити від однієї особи до іншого на територіях
різноманітних держав. Звідси - виникнення цілого ряду зобов'язань продавця,
підлягаючих виконанню, охороні, а в випадку спору — судовому дозволу не
тільки в різний час, але і на території чинності різноманітних вексельних
законів. Це приводить до зіткнень - колізій вексельних законів навіть
країн, вхідних в одну систему вексельного права. Таким чином суд території
одного вексельного закону часто буває поставлений в необхідність
обговорювати, вирішувати і робити постанову про вексельний спір на підставі
не свого, а чужого вексельного закону, або — і свого, і чужого вексельного
закону одночасно.
Колізійні норми, що включені в вексельні закони майже всіх держав,
повинні дати відповіді на наступні головні питання:
1. Вексельна правоздатність, т.б. спроможність приймати участь в
вексельних зобов'язаннях продавця як в якості кредитора, так і в якості
боржника. Векселездатність визначається “законом громадянства” (або
законом домиціля) - для фізичних осіб і “законом місця реєстрації” для
юридичних осіб. Наприклад, український підприємець, що видавав вексель в
Англії, не може в англійському суді посилатися на свою вексельну
неспроможність за українським законом, бо така неспроможність невідома
англійському закону.
2. Форма вексельних зобов'язань продавця. Визначається законодавством
місця написання (видачі) векселя - в відношенні дійсності векселя в цілому
як документа; в інших випадках (при индоссації, акцептації, авалюванні) -
законодавством місця прийняття вексельних зобов'язань продавця, т.б.
законом тієї країни, під чинністю якого даною особою прийняті на себе
вексельні зобов'язання продавця. Наприклад, для векселя, що трасувався з
Англії на Україну, зайва вказівка місця видачі, але для векселя, що
трасувався з України на Англію, така вказівка обов'язкова. З іншого боку,
вексель, що трасувався з Англії на Україну і, що акцептувався не на лицевій
стороні, може бути визнаний в Україні неакцептованим, тому що український
закон пердбачає акцепт на лицевій стороні векселя; але такий же акцепт по
векселю, що трасувався

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10