Реферат - Вексель
35

/>
4. Вексельний обіг в Україні. Його особливості та перспективи розвидку

В останні роки проблеми вексельного обігу в Україні стали об”єктом
всебічної уваги. Однак, нажаль, це не призвело до прояснення ситуації в
сфері вексельного обігу.
На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного впорядкованного
правового поля, щодо функціонування векселів.
В 1991 році, відповідно до ст. 7 Закону України “Про
правонаступницство України”, на території незалежної України діяла
Женевська конвенція №358 та прийняте Раднаркомом у 1937 році Положення про
переказний та простий векселі.
Верховна Рада України Постановою від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ
встановила, що вексельний обіг в Україні здійснюється відповідно до
Женевської конвенції 1930 року, внаслідок чого дію постанови Раднаркому від
1937 року на території України скасовано.
До речі, у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох
Женевських конвенцій (№358,359 чи 360) діє на території України, відтак не
було зроблено офіційного перекладу текстів означених Конвенцій на державну
мову і не було ратифіковано ні одніє з цих Конвенцій.
З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України вступила в дію
стаття 9 Конституції, яка передбачає, що міжнародні договори, згоду на які
дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства.
Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року не можна вважати
згодою, оскільки Законом України "Про міжнародні договори України" був
встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів.
Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україна не ухвалювала, можна
зробити висновок, що Женевська конвенція 1930 року, як і міжнародні
договори, нині на території України не діє.
На сьогоднішній день, основним документом, який регулює вексельний
обіг в Україні, є Закон "Про цінні папери і фондову біржу", стаття 21
якого передбачає, що "порядок випуску та обігу векселів визначається
відповідними нормативними документами Кабінету Міністрів України".
Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України
від 10 вересня 1992 року №528 "Про затвердження Правил виготовлення і
використання вексельних бланків" встановлює, що "використовувати векселі, а
також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами
можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що
визначаються такими відповідно до чинного законодавства України". В той же
час Постанова Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 1997 року №1154
зазначає, що Міністерство фінансів разом з обласними державними
адміністраціями повинно забезпечити впровадження в обіг векселів місцевих
державних адміністрацій, що суперечить постанові №528. Аналогічні
суперечності існують у Постановах Кабінету Міністрів України №1440 від 15
вересня 1998 року та №1978 від 15 грудня 1998 року. Отже, необхідно
підготувати узгоджений між міністерствами та Національним банком України
проект змін та доповнень до постанови №528, який би усунув суперечності в
означених нормативних актах.
Виникають розбіжності в усвідомленні різними органами влади самої суті
векселя. В законі України "Про оподаткування прибутку підприємств"
зазначається, що "товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також
цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім
операцій з їх випуску (емісії) та погашення". Тобто, тільки при двох
операціях — випуск та погашення — вексель не є товаром при оподаткуванні, у
всіх інших випадках вексель виступає як товар. Згаданим законом також
визначається, що "бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка
передбачає проведення розрахунків за товари (роботи. послуги) у будь-якій
формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення
взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування
коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,
послуг)" Таким чином, це дає право податковій адміністрації відносити
операції передавання векселів в оплату за товар до бартерних.
Питання про товарний характер векселя також випливає з норм
українського законодавства. В відповідності з Постановою Кабінета Міністрів
України і Національного Банку України "Про затвердження Правив виготовлення
і використання вексельних бланков от 10 вересня 1992 року №528 "вексель
може видаватися тільки для оплати поставленої продукції, виконаних робіт і
наданих послуг, окрім векселів Минфина, Національного банку і комерційних
банків України". Іншими словам, вексель може бути виписан тільки після
факту поставки товару (товарний характер векселя).
В законодавстві України можна виділити п'ять обмежень на
векселездатність учасників вексельного обігу:
1. Згідно до постанови Кабміну і Нацбанка України "Про затвердження
Правил виготовлення і використання вексельних бланків" "використовувати
векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і
авалистами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької
діяльності, що є такими згідно діючому законодавству України".
2. Сфера Обігу векселів, що емітувалися резидентами України
обмежується територією України, т.б. видача і індосамент векселя за межі
України не допускаються.
3. Існує ряд обмежень векселездатності банків, що регламентуються
актами законодавства в банківській сфері. Так, банк може емітувати векселі
тільки в тому випадку, якщо має 14 ліцензію. А з 27 жовтня 1998 року
введений особливий режим видачі поручительства філіалам. Центральне
відділення банку, у якого є всі необхідні ліцензії, не може передавати
право провадити операції по 14 ліцензії своїм відділенням і філіалам. Це
стосується і права підпису (авалювания векселя).
4. Указом Президента України "Про інвестиційні фонди і інвестиційні
компанії від 19 лютого 1994 року №55/94 (ст. 17) встановлена заборона на
випуск векселів інвестиційними фондами і компаніями.
5. Банки, випускаючи векселі, повинні резервувати певну суму засобів.
6. Неприпустимий індосамент від одного структурного підрозділу
компанії до іншого.
Таким чином, в результаті невизначенності

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10