Рівень податків та державних витрат (дві сторони одного явища) у демократичних суспільствах визначають преференції електорату, цілі політичних партій, свободу дій, бюрократію, рівень корумпованості та силу угруповань з особливими інтересами. Дотримуючись такого підходу, в дослідженні податкових відносин важливо робити акцент на ролі держави в економіці. Далі важливо на основі емпіричних даних дослідити специфічні аспекти податкової системи як одного з вирішальних елементів транзитивної економіки України, в першу чергу в частині того, яким є податковий тягар в Україні.

Досвід доводить, що дослідження проблеми оптимального рівня податкового навантаження не можна здійснювати без аналізу витрат держави. Інакше кажучи, критерій оптимальності необхідно застосовувати не лише до обсягу сукупних податкових надходжень, а й до витрат, що фінансуються за їх рахунок.

Щодо рівня податкового тягаря в економіці, то ретроспективний аналіз переконує, що він суттєво відрізняється не лише у часі, а й за різними економіками, що знаходяться на різних щаблях свого розвитку.

Логічно, що витрати уряду в централізованій економіці будуть набагато більшими, ніж у ринковій економіці. Обсяг державних витрат визначає рівень податків, яким уряд буде обтяжувати резидентів. [28]

У транзитивних економіках велику роль відіграють податкові відносини між урядом та резидентами. Це пов’язано з тим, що перехід від централізованої (планової) економіки потребує чітких послідовних заходів, які іноді можуть мати соціально небезпечні наслідки. Навіть у країнах, що тривалий період функціонують на ринкових засадах, податкові зміни завжди мають складний характер з політичної, економічної та соціальної точок зору.

Основним документом, яким керується податкова служба при забезпеченні наповнення дохідної частини бюджету є Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», а основний принцип його наповнення – добровільна та повна сплата податків всіма платниками.

На сьогодні оцінка роботи підприємств податковим органом проводиться ще за одним показником – податкове навантаження з податку на прибуток, що передбачає співвідношення нарахованої суми податку до суми задекларованих валових доходів. [25]

Від рівня нарахованих та сплачених платежів залежить економічна стабільність і розвиток кожного регіону, тому наблизитися до середньогалузевого значення податкового навантаження – завдання кожного підприємства, здійснюючого свою діяльність на території відповідного району.

В Україні працюють безліч підприємств, які декларують від’ємне значення об’єкта оподаткування та валові доходи на рівні валових витрат, як результат – бюджет не отримує від такої категорії платників жодної гривні податків.

Причина цього – застосування схем мінімізації податкових зобов’язань. Найпоширенішою схемою є заниження сплати податків за рахунок збільшення витрат, які не завжди обґрунтовані з економічної точки зору.

Оптимальний рівень податкового навантаження є важливим чинником для забезпечення відповідної динаміки ділової активності, розвитку виробництва та економіки в цілому, а також соціально-політичної стабільності країни. Загострення економічної конкуренції в Європі, що пов’язане з розширенням ЄС, поставило більшість європейських країн перед необхідністю реформування своїх податкових систем, яке відбувалося саме у напрямку зниження податкового навантаження, передусім на підприємства.

За даними останніх досліджень Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації за рівнем оподаткування Україна посідає 177 місце серед 178 країн. Гірший результат лише у Білорусії. Українським компаніям треба сплатити 99 податків, що займає в них 2085 годин (серед країн ЄС немає країни, виконання податкових зобов’язань в якій вимагали б від підприємства такої кількості часу), та витратити на це близько 60% свого прибутку, при тому, що середній світовий показник складає 40%. За оцінками авторів дослідження, загальна сума податків в Росії складає 51,4% прибутку. Близько 33% європейських країн мають загальну ставку оподаткування, що перевищує 50%. В Італії він сягає 76,2% (крім того, тут і найвищий показник середнього податку на прибуток підприємства – 30,8%), Франції – 66,3%, Іспанії – 62%. Формальні, тобто ті, що закріплені в законодавстві, ставки податку на доходи корпорацій у країнах Західної Європи коливаються від найнижчих 10%–12,5% на Кіпрі та в Ірландії, 15%-20% в Болгарії, Латвії, Литві, Румунії, до найвищих 30%–49 % у Великобританії, Франції, Бельгії, Іспанії, на Мальті, в Італії та Німеччині (38,64%). Але тут важливим є той момент, що в країнах ЄС значно менший рівень тінізації економіки (приблизно 10%), ніж, наприклад, в Україні (за різними оцінками в середньому 50–60%), за рахунок чого в цих країнах можливі недоотримані податкові надходження майже несуттєві. Не будемо забувати й про те, що частина податкового тягаря в Україні повернута у вигляді пільг. Для платників податків, які не мають пільг і виконують свої платіжні зобов’язання, податковий тиск є удвічі більшим від проголошеного. Якщо у першому випадку сукупні податкові зобов’язання підприємств падають до 0–5%, то у другому – сягають 60–70% створеної додаткової вартості. Через це податкові зобов’язання нерівномірно розподіляються між галузями економіки і підприємствами. Тому, певною мірою, проблема нерівномірного розподілу податкового тягаря в Україні є значно гострішою, ніж проблема його загального рівня. В країнах ЄС натомість поширені інші форми державної підтримки: звільнення деяких підприємств від необхідності ведення звітності про результати господарської діяльності та запровадження спрощеної системи бухобліку і звітності; використання податків на оціночний дохід і мінімальних податків; податкові кредити (відрахування із суми нарахованого податку). Наприклад, інвестиційний податковий кредит (застосовується в Бельгії, Великобританії, Данії, Італії, Іспанії, Люксембурзі, Нідерландах, Португалії, Франції та інших) являє собою відрахування із суми нарахованого податку частини