Іншим видом чека в міжнародному обороті є клієнтський чек. За допомогою цих чеків чекодавець здійснює платіж пря-мо своєму партнеру, що в цілому виявляється швидше, ніж платіж за допомогою переказу. На відміну від банківського клієнтський чек виставляється клієнтом на свій банк. Це в більшості випадків рахункові чеки на пред'явника, виписані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сторін. Чекодавець пересилає чек своєму партнеру за кордо-ном, який пред'являє його своєму банку для кредитування ра-хунка. Якщо пред'явник чека визнається банком кредитоспро-можним, йому відразу ж записується на кредит рахунка ця су-ма з позначкою "З умовою одержання". У цьому разі запис на кредитування рахунка одержувача здійснюється набагато швидше, ніж при переказі.

Вексель. Одним з найважливіших інструментів розрахун-ку (і кредитування), використовуваних у міжнародній торгівлі, слугує вексель. Існують два основних види векселя:

¦ соло-вексель (простий) — боргове зобов'язання одної особи сплатити зазначену суму іншій особі;

¦ трата (переказна) — безумовна пропозиція одної осо-би, адресована іншій особі, сплатити в призначений термін третій особі певну грошову суму.

Форма векселя має важливе значення, недотримання її позбавляє вексель сили зобов'язання. Реквізити векселя:

1. Найменування "вексель", включене в сам текст доку-мента і виражене тією мовою, якою цей документ складений.

2. Проста і нічим не обумовлена пропозиція (для переказ-ного векселя) або обіцянка (для простого векселя) сплатити певну суму.

3. Найменування того, хто має платити (тільки для пере-казного векселя).

4. Зазначення терміну платежу.

5. Зазначення місця, де має бути зроблений платіж.

6. Найменування того, кому чи по наказу кого має бути зроблений платіж, тобто першого векселеотримувача.

7. Зазначення дати і місця складання векселя.

8. Підпис векселедавця.

Вексель являє собою абстрактну угоду, бо не вказується матеріальна підстава боргу. Звідси випливає, що предметом вексельного зобов'язання завжди є лише гроші, а не товари і не цінні папери. Роблячи пропозицію платнику (трасатові) здійснити платіж за векселем, векселедавець (трасант) також вступає в зобов'язальні відносини з ремітентом, тому що у разі відмови трасата виконати пропозиції трасанта останній сам зобов'язаний здійснити платіж за векселем. Згода трасата за-платити за векселем оформляється у вигляді акцепту. Плат-ник може обмежити акцепт частиною суми, тоді в іншій сумі вексель не прийнятий..

З метою підвищення надійності векселів передбачається вексельне поручительство — аваль. Аваль може бути даний за будь-яку відповідальну за векселем особу. Якщо на векселі не-має вказівки, за кого дається аваль, то вважається, що аваль да-ний за трасанта, або векселедавця простого векселя. Аваліст відповідає в тому ж обсязі, що й особа, за яку він поручився. Зобов'язання аваліста є чинним і тоді, коли зобов'язання, яке він гарантує, виявиться недійсним з будь-якої підстави, іншої, ніж дефект форми. Оплачуючи вексель у порядку регресу, аваліст набуває прав, що випливають з векселя, стосовно того, за кого він дав поручительство. Аваль дається на векселі чи до-датковому аркуші — алонжі. Кожен підпис на лицьовому сто-роні боці дійсний як аваль, якщо не є підписом платника чи трасанта.

Кредитор має три шляхи використання векселя: тримати до настання терміну оплати; використовувати для погашення своїх боргових зобов'язань; продати комерційному банку (вра-хувати вексель).

Схема розрахунку за веквелем (рис.4)

Рисунок 4 — Схема розрахунку за векселем

На рисунку 4 видно, що замість двох платежів відбу-вається один. Ланцюжок передач векселя може бути й більш довгим (як на малюнку) і виявитися навіть замкнутим.Результати одержані впроцесі наукового дослідження можуть бути використані впрактичній комерційній діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУТИ.

Національні нормативно -правові акти:

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Прийнятий Верховною Радою Української РСР 20 березня 1991 р. № 873-ХІІ.
2. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в інозем-ній валюті”. Прийнятий Верховною Радою України 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР. Закон спрямовувався на те, щоб валютна виручка не осіда-ла за кордоном, а негайно зараховувалася на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках України. Ефективність дії цього Закону не ко-ментуватимемо.
3. Указ Президента України “Про заходи з упорядкування розрахун-ків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяль-ності України” від 4 листопада 1994 р. № 566/94.
4. Порядок переміщення валюти через митний кордон України. Зат-верджений наказом Національного банку України та Митного комітету України від 14 березня 1993 р.
5. Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському обороті України (Інструкція № 7). Затверджена постановою Правління Націо-нального банку України від 2 серпня 1996 р. № 204.
6. Порядок застосування іноземної валюти у страховій діяльності. Затверджений постановою Правління Національного банку України від 23 вересня 1996 р. № 245 (дод. 7), реєстраційний № 39.
7. Порядок надання уповноваженим банкам індивідуальних ліцен-зій на вивезення банкнот іноземних держав і спеціальних дозволів на ввезення банкнот іноземних держав та бланків чеків. Затверджений по-становою Правління Національного банку України від 9 липня 1997 р. № 227.
8. Класифікатор іноземних валют. Затверджений постановою Прав-ління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. № 34 (Офіцій-ний вісник України. — 1998. — № 7).
9. Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях. Затверджене постановою Правління Національного банку Ук-раїни від 26 березня 1998 р. № 118 (Офіційний вісник України. — 1998. — № 15).
10. Правила використання готівкової