Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України за рахунок відповідних податків.

Стандартизація Національним депозитарієм операцій на ринку цінних паперів дає можливість сформувати фундамент ефективного ринку цінних паперів, забезпечити дієвий контроль з боку державних органів та створює умови для надійного захисту прав інвесторів. З метою створення єдиної системи депозитарного обліку Національним депозитарієм із залученням фахівців державних органів, експертів фондового ринку і представників міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандарт депозитарного обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНГ вдалося створити основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як для державних так і для корпоративних цінних паперів.

Але норми законодавства і стандартизація не можуть замінити собою високі технології та програмні продукти, що мають забезпечити функціонування Національної депозитарної системи. Розбудова Національної депозитарної системи передбачає впровадження сучасних принципів і технологій, які відповідають тенденціям глобалізації ринків і в світовому масштабі. Запровадження стандартів має супроводжуватися створенням системної технології, що поєднує облікову і виконавчу систему інфраструктури ринку цінних паперів. Приклад такого будівництва в Україні вже є. Це поєднання методологічної роботи Національного банку зі створенням системи електронних платежів. Вирішення цієї проблеми забезпечить рух інвестицій в Україну, вихід цінних паперів українських емітентів на іноземні фондові ринки, буде сприяти прозорості і надійності фондового ринку України.

Постійна увага Президента України і Уряду до формування фондового ринку в Україні, на мій погляд, мають забезпечити консолідацію усіх здорових сил для якнайскорішого подолання проблем на ринку цінних паперів в Україні.

Від цього виграють всі. Тим більше, що частіше топтатися на проблемах а не вирішувати їх - простіше. А інколи проблеми вигадані.

1.2. Функції Центральнього банку України на ринку цінних паперів

Традиційно центральний банк виконує п’ять основних функцій: здійснює монопольну емісію банкнот, є банком банків, банкіром уряду, здійснює грошово-кредитне регулювання та банківський нагляд.

а) будучи емісійним центром країни, центральний банк володіє монопольним правом випуску банкнот, що забезпечує йому постійну ліквідність. Гроші центрального банку складаються із готівки (банкноти, монети) і безготівкових грошей (рахунки комерційних банків в центральному банку).

Кожна банкнота ФРС несе на собі печатку того Федерального резервного банку, який її випустив. Крім цього, на ній вказаний номер Федерального резервного округу, номер серії стереотипа, рік випуску, а також є підпис скарбника і печатка державної скарбниці. В США випускаються банкноти достоїнством в 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 500 доларів.

В Україні банкноти Національного банку України введені в обіг з другого вересня 1996 р. Номінальною вартістю 1 (два зразки), 2, 5, 10, 29, 50 та 100 гривень та монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок.

б) функція банка банків полягає в тому, що, з одного боку, центральний банк зосереджує у себе обов’язкові резерви комерційних банків, з іншого - надає їм необхідну кредитну підтримку. Центральний банк є кредитором в останній інстанції. Рятуючи комерційні банки від банкрутства в період фінансової паніки, він надає їм кредитну підтримку шляхом емісії грошей або продажу цінних паперів. Концентрація обов’язкових резервів в центральному банку означає, що центральний банк може в певних межах здійснювати контроль за діяльністю комерційних банків.

в) функція банкіра уряду накладає певні взаємні права і обов’язки на уряд і центральний банк. Державна скарбниця (Міністерство фінансів) зобов’язана зберігати вільні грошові ресурси в центральному банку у вигляді вкладів (депозитів). Центральний банк, в свою чергу, віддає державній скарбниці весь свій прибуток понад визначеної, заздалегідь встановленої норми.

г) головними інструментами грошово-кредитної політики є:

-облікова (дисконтна) політика;

-операції на відкритому ринку;

-регулювання банківських резервів.

Облікова політика - це умови, за якими центральний банк купує векселя у комерційних банків. Нерідко покупці розраховуються з постачальниками не зразу після відвантаження продукції, а через певний строк (наприклад, через три місяці). Для підтвердження відстрочки платежу виставляється вексель. Постачальник товару може використати цей вексель таким чином: або чекати настання вказаного строку оплати, або оплатити ним свої грошові зобов’язання, або реалізувати його комерційному банку (тобто врахувати вексель). Купляючи вексель, комерційний банк сплачує, звичайно, не всю суму, а лише її частину, стягуючи певний процент (комісію). Комерційний банк, у випадку потреби, може переоблікувати отриманий вексель в центральному банку.

Звичайно , що центральний банк у цьому випадку також стягує на свою користь певний процент - облікову ставку. Встановлюючи єдину облікову ставку, центральний банк тим самим визначає саму низьку межу облікової ставки комерційних банків (комісійний процент яких перевищує облікову ставку центрального банку , як правило, на 0,5 - 2%). Крім векселів засобом забезпечення одержуваних позик можуть бути товари, а також різноманітні цінні папери (скарбницькі векселя, акції і облігації компаній та ін.).

Другим важливим інструментом кредитної політики є операції на відкритому ринку. Політика відкритого ринку виражається в купівлі-продажу цінних паперів центральним банком. Вона проводиться з метою