Зобов’язання – це вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

Зобов’язання поділяються на дві групи:

1) залучені кошти – це зобов’язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах;

2) запозичені кошти – це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Депозит (вклад) — це зобов’язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.

Згідно зі світовою практикою зобов’язання за їх економічним змістом поділяють на такі групи:

Зростання частки строкових депозитів (незважаючи на те, що це дорожчий ресурс) позитивно впливає на ліквідність балансу та сприяє стійкості й надійності ресурсної бази.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщення у його активах. В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об’єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.

1.2 Вибір та обґрунтування системи показників для аналізу пасивних операцій банку та методика їх розрахунку

Аналіз масштабів діяльності банку щодо залучення зовнішніх джерел фінансування своєї діяльності починається з визначення частки, яку займають зобов’язання банку у валюті балансу.

, (1.1)

ЗБ – зобов’язання банку, тис. грн.

ВБ – валюта балансу, тис. грн.

Оскільки банк — це установа, яка працює в основному із залученими коштами, то, як правило, їх частка в пасивах банку становить не менше 80 %. Значення менше цієї величини означає більш високу фінансову стійкість банку, проте негативно характеризує його ділову активність.

Також при аналізі пасивних операцій банку доцільне визначення частки, яку займає капітал банку у валюті балансу.

, (1.2)

КБ – капітал банку, тис. грн.

Для оцінювання ефективності та повноти використання банком своїх зобов’язань застосовуються такі показники:

Аналіз наведених показників здійснюється у динаміці, а також порівнюючи фактичні показники з їх нормативними значеннями. Для розрахунку впливу факторів на показники ефективності використання зобов’язань банку використовується спосіб ланцюгових підстановок.

Ступінь використання платних пасивів банку визначається за такою формулою:

(1.3)

ДА – дохідні активи, тис. грн.

ПП – платні пасиви, тис. грн.

Як показує практика, норматив використання платних пасивів має становити не менше 90

Для оптимальної діяльності комерційного банку необхідне ефективне використання не тільки платних ресурсів, а й усіх сукупних зобов’язань. Ефективність використання сукупних зобо-в’язань визначають за такою формулою:

(1.4)

Вважається, що банк ефективно використовує в господарському обороті сукупні зобов’язання, якщо наведений показник буде не менше 75—80

Норматив загальної ліквідності визначається за формулою:

(1.5)

Отже, на рівень загальної ліквідності впливають такі фактори, як зміна абсолютної суми активів та зміна абсолютної суми зобов’язань.

Коефіцієнт ефективності використання зобов’язань розраховується за формулою:

(1.6)

ЗБ – зобов’язання банку, тис. грн.

КВ – загальна сума кредитних вкладень, тис. грн.

Це співвідношення показує яка сума зобов’язань банку припадає на одну грошову одиницю кредитних вкладень. Якщо коефіцієнт ефективності використання зобов’язань більше 1, то це свідчить про неефективне використання зобов’язань, тому що банк проводить недостатньо ефективну кредитну політику.

Оскільки значну частину зобов’язань становлять депозити, то їх аналіз буде проводитися за допомогою наступної системи показників:

1) оборотність депозитних вкладень. Цей показник відбиває кількість оборотів, що їх здійснюють депозитні вкладення за певний період, і розраховується за формулою:

(1.7)

Овв – оборот з видачі вкладів (дебетовий оборот), тис. грн.

СЗВ – середні залишки вкладів, тис. грн.

2) тривалість одного обороту депозитних вкладень у днях (або середній термін зберігання вкладених коштів). Для його розрахунку використовується формула:

(1.8)

Т – кількість днів у періоді, дні

Цей показник відбиває в динаміці стабільність вкладів, що дуже важливо для оцінки вкладів як ресурсів короткострокового кредитування. Чим більший цей показник, тим стабільніша ресурсна база.

3) рівень осідання депозитних вкладень:

(1.9)

Зкп – залишок на кінець періоду, тис. грн.

Зпп - залишок на початок періоду, тис. грн.

Онд – оборот по надходженню депозитів, тис грн

4) коефіцієнт нестабільності депозитів:

(1.10)

ДВД - сума достроково вилучених депозитів, тис. грн.

Цей коефіцієнт характеризує рівень достроково вилучених строкових депозитів. Зниження середнього терміну використання депозитів у поєднанні зі значним коефіцієнтом нестабільності (понад 10 %) свідчить про посилення нестабільності депозитної бази, що негативно впливає на ліквідність банку.

5) відносна витратність депозитів:

, (1.11)

ПВ – процентні витрати за депозитами, тис. грн.

Цей показник показує, скільки банк витрачає коштів на кожну гривню залучених ресурсів у вигляді строкових депозитів. Фактично його значення дорівнює середньозваженій процентній ставці за депозитами. Для оцінювання вигідності даного виду ресурсів його необхідно порівнювати із витратністю інших залучених коштів та дохідністю кредитних вкладень.

Банки повинні мати свою стратегію підтримання стійкості депозитів. Важливими елементами такої стратегії є підвищення якості обслуговування клієнтів, стабільність процента, щоб клієн-ти залишались вірними банку в період кризових ситуацій.

Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до одного року, можуть у певних економічних межах