Управління капіталом Райффайзен Банку Аваль.

Банківські пасиви за своїм походженням неоднорідні і скла-даються з капіталу і зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що нале-жать засновникам або акціонерам.

Однією з важливих проблем, що постають перед менеджмен-том банку, є залучення та підтримка достатнього обсягу капіта-лу. За економічним змістом поняття капіталу належить насам-перед до коштів власників, внесених ними на свій ризик. Ризик власників полягає в тому, що дохідність капіталу може бути низь-кою або діяльність спричиниться до збитків і банк стане банкру-том, через що вони втратять свої кошти. Банківський капітал скла-дається з акціонерного капіталу, резервів та нерозподіленого прибутку, хоча може включати й інші елементи згідно з регулюючими правилами конкретної країни. Основною частиною ка-піталу як за розмірами, такі, за значенням є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом емісії акцій чи внесків засновників.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капі-талу банку обчислюється за допомогою формули:

А=З+К,

де А Ї активи, З Ї зобов’язання, К Ї капітал банку.

Звідси

К=А-З;

К2007р.=8766031 – 7769958=996073;

К2006р.= 5340990 – 4766995=573995.

Дані результати свідчать про збільшення капіталу протягом року, що є пози-тивною тенденцією для Банку.

Головна мета процесу управління банківським капіталом по-лягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для роз-ширення діяльності і створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депо-зитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових рин-ках, максимальні розміри кредитів, величину відкритої валютної позиції та ряд інших важливих показників, які істотно вплива-ють на діяльність банку.

У банківській практиці використовуються два методи управ-ління капіталом:

метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;

метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

За першим методом головним джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку — найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до наро-щування капітальної бази дає змогу не розширювати коло влас-ників, а зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності активів внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних та привілейованих акцій. Випуск та розміщення на ринку акцій банку — це найдорожчий (з погляду вартості) спосіб нарощуван-ня капіталу банку. Така процедура пов'язана з високими витра-тами та супроводжується значним ризиком, який полягає у мож-ливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціо-нери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного па-кета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.

Таким чином, власний капітал — основа комерційної діяль-ності банку. Він забезпечує його самостійність і гарантує фінансо-ву стійкість, будучи джерелом пом'якшення негативних наслідків різноманітних ризиків, яких зазнає банк.

Управління зобов’язаннями Райффайзен Банку Аваль.

Зобов’язання (залучений капітал) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла в результаті попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Зобов’язання банку передбачають зменшення доходів, які пов’язані з придбанням активів або отриманням послуг від інших осіб внаслідок раніше проведених операцій. Зобов’язання включають: залишки грошових коштів на поточних рахунках, вклади, боргові зобов’язання банку (векселі, облігації, що емітовані банком) та інші.

Банківські ресурси - це сукупність грошових капіталів, які знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних та інших операцій. Акумулюючи грошові нагромадження, доходи та збереження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал та в грошовий капітал, який потім надається в позику власникам на умовах по-вернення за оплату у вигляді процентів.

Діяльність Райффайзен Банку Аваль являє собою залучення грошо-вих коштів і надання їх в позику, або інвестування по більш ви-соких процентних ставках. Він, як і всі інші комерційні банки, виступає посередником між тими, хто має тимчасово вільні кошти і тими, для кого вони необхідні. Метою та рушійним мотивом здійснення такого посеред-ництва є отримання банківського прибутку.

За своїм економічним призначенням процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів в комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних та ринкових ставок депозитних процентів.

Стимулюючий ефект проценту по внескам залежить, головним чином, від рівня та диференціації процентних ставок в залеж-ності від виду, строку вкладу, періоду повідомлення про вилучення та інше. Якщо при визначенні процентної ставки будуть враховані також темпи інфляції, то підвищиться цінність самих грошей, а збільшення внесків допоможе збити ажіотажний попит на споживчому ринку. Крім того, здійснюється підвищення викорис-тання грошових нагромаджень та збережень, що буде сприяти роз-виткові не тільки комерційного банку, але і народного госпо-дарства в цілому.

Операції, через які банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Суть пасивних операцій міститься у залученні різних видів вкладів в межах депозитних і зберігаючих операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних паперів, а також проведення других операцій, в результаті чого збільшуються грошові кошти у пасиві банку.

Залучати ресурси без розробки питання про їх розміщення немислимо. Перед Банком стоїть завдання ефектив-ного розміщення ресурсів, яке відшкодувало б затрати та принес-ло Банку прибуток, а також забезпечило б виконання пред'явле-них НБУ вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активними..

Управління ліквідністю.

Ліквідність банку - це його спроможність забезпечити свої зо-бов'язання перед клієнтами. Активи банку складаються з високоліквідних, середньоліквідних та важколіквідних. А тому