3) накопичений досвід населення у використанні національних інформаційних мереж.

У 1984 році введена система DNS (Domain Name System). Загальне число хостів у мережі перевищило 1 тис.

У вересні 1985 року DSC був перейменований у Національний центр комп’ютерної безпеки - NCSC (National Computer Security Center), що перейшов під керування Агентства національної безпеки - NSA (National Security Agency). Був створений NSF (National Science Foundation), ціль якого складалася в побудові мережі CSNET (Computer Science Network) для об’єднання національних комп’ютерних центрів, багато хто з який не мали доступу до ARPANET. [14]

Роботи з формування CSNET підсилилися в 1986 році, коли почалося створення центрів суперкомп’ютерів. У результаті цього була створена мережа NSFNET з магістральною швидкістю передачі даних - 56 Кбт/с. Мережа ґрунтувалася на 5 суперкомп’ютерних центрах у Прінстоні, Пітсбургу, UCSD, NCSA і Корнельському університеті. Це дозволило істотно збільшити кількість переданих даних між університетами. Був розроблений і впроваджений NNTP (Network News Transfer Protocol) для підвищення продуктивності новин Usenet.

У 1989 році число хостів перевищило 100 тис. Під егідою IAB утворені IETF (Інтернет Engineering Task Force) і IRTF (Internet Research Task Force). До мережі підключилися Австралія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Пуерто Ріко і Японія. [14]

У 1990 році власне ARPANET припинила своє існування, її функції продовжувала NSFNET. До мережі підключилися Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Греція, Індія, Ірландія, Іспанія, Чилі, Швейцарія і Південна Корея.

У 1991 році в Майнському університеті П. Лінднер (Paul Lindner) і Марко Маккахіл (Mark P. McCahill) розробили програму Gopher. У CERN (Centre European pour la Recherche Nucleare) Тім Бернес-Лі (Tim Berness-Lee) розробила World-Wide Web (WWW) – “Всесвітня павутина”. Новий протокол передачі (технологія www) об’єднав інформаційні вузли (сервери) і канали зв’язку, дозволив погодити світову схему адресів і кодів для постачальників інформації і користувачів послугами мережі. Завдяки www, “Інтернет” був підключений до цілого ряду національних спеціалізованих і універсальних мереж. Стало швидко рости число користувачів не тільки в США, але і в усьому світі. До мережі підключилися Угорщина, Гонконг, Польща, Португалія, Сербія, Сінгапур, Тайвань, Туніс, Чехія і Південна Африка. [16]

Кількість хостів у 1992 році перевищило 1 млн. Служба IAB (Internet Activities Board) була реорганізована в Internet Architecture Board і стала частиною суспільства Інтернет (Internet Society). До мережі підключилися Венесуела, Камерун, Кіпр, Кувейт, Латвія, Люксембург, Малайзія, Словаччина, Словенія, Таїланд, Еквадор і Естонія.

У 1993 році NSF створив InterNIC для реалізації специфічних служб Інтернет: служби директорій і баз даних, служби реєстрації й інформаційної служби. До NSFNET підключилися Вірджинські острови, Болгарія, Гана, Єгипет, Індонезія, Казахстан, Кенія, Коста-Ріка, Ліхтенштейн, Об’єднані Арабські Емірати, Перу, Румунія, Туреччина і, нарешті, Україна. Слід зауважити, що Росія підключилася до Інтернету пізніше України. [16]

Починаючи з 1994 року почалася торгова діяльність через мережу. Трафік NSFNET перевищив 10 трильйонів байт/місяць. По популярності серед користувачів WWW обійшла Telnet. До мережі підключилися Алжир, Вірменія, Бермудські острови, Ямайка, Ліван, Литва, Китай, Колумбія, Марокко, Масау, Нігер, Нікарагуа, Нова Каледонія, Панама, Свазіленд, Сенегал, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Шрі-Ланка і Французька Полінезія.

На 1 січня 1996 року мережа поєднувала 9 472 000 хостів. [16]

Підводячи підсумок, можна констатувати, що система “Інтернет” є одночасно молодою за часовим аспектом і застарілою. Адже наукові розробки у сфері “Інтернет” та програмного забезпечення даної системи постійно тривають і з кожним днем мережа обновлюється.

В даний час в “Інтернеті” відбувається період підйому, багато в чому завдяки активній підтримці з боку урядів європейських країн і США. США, будучи засновником мережі, виділяє найбільше грошей у світі (понад 2 мільйони доларів) на створення нової мережної інфраструктури. Дослідження в області мережних комунікацій фінансуються також урядами Великобританії, Швеції, Фінляндії, Німеччини.

Однак, державне фінансування - лише невелика частина засобів, що надходять, тому що мережа стає усе більш “комерційнішою” (80-90% засобів надходить із приватного сектора). Це свідчить тільки про одне – про постійну еволюцію “Інтернету”

1.2 Особливості поширення мережі “Інтернет” в Україні

Звичайно, у світових масштабах український “Інтернет” навряд чи можна назвати значним. Кількість українських користувачів (за різними оцінками, від 300 до 800 тисяч) насправді невеличка, адже у світі їх декілька десятків мільйонів. Але “Інтернет” в Україні потребують, і кількість під’єднань до мережі у нас постійно збільшується.[див. Додаток Г]

Щодня український “Інтернет” поповнюють десятками різноманітних веб-сторінок, і задовольнити свої інформаційні потреби може кожний. Студенти знайдуть тут матеріали для рефератів і курсових, бізнесмени ознайомляться з котируванням, знайдуть ділових партнерів і дані про конкурентів. Кожен може стати причетним до того, що відбувається у світі й в Україні, а тим паче розважитися, знайти роботу, друзів і навіть кохану (коханого).

Швидкий зв’язок (комунікативна функція) - величезна перевага “Інтернету”. Це телеконференції, участь в чатах, де багато користувачів можуть спілкуватися на теми, що їх цікавлять, у режимі он-лайн, оперативно обмінюватися великими обсягами даних.

Репрезентативна функція мережі в Україні сьогодні ще розвинута недостатньо, та зараз уже багато компаній впевнені, що найбільш ефективний засіб заявити про собі в усьому світі - це створити власний інформаційний ресурс, власну сторінку з інформацією про фірму, її досягнення та плани. Тому серед нових українських веб-сторінок, що з’являються щодня, все більше сайтів вітчизняних виробників і компаній.

Сервіс найширший: нещодавно навіть з’явилися спеціальні веб-картки для входу в “Інтернет”. Вони дозволяють, не звертаючись до провайдера, одержувати доступ до мережі,