Економія витрат звертання безпосередньо витікає з економічної суті кредиту, джерелом якого виступають, в тому числі фінансові ресурси, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталів. Тимчасовий розрив між надходженням і витрачанням грошових коштів суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, але і нестача фінансових ресурсів. Саме тому таке широке поширення отримали позики на заповнення тимчасової нестачі власних оборотних коштів, що використовуються практично всіма категоріями позичальників і забезпечують істотне прискорення оборотності капіталу, а, отже, і економію загальних витрат звертання.

Прискорення концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну допомогу в рішенні цієї задачі надають позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і, таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні кошти. Потрібно однак зазначити, що на стадії економічного спаду (і тим

більше в умовах переходу до ринкової економіки) дорожнеча цих ресурсів не дозволяє активно використати їх для рішення задачі прискорення концентрації капіталу в більшості сфер господарської діяльності. Проте, функція, що розглядається навіть у вітчизняних умовах забезпечила певний позитивний ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення фінансовими ресурсами відсутніх або надто нерозвинених в період планової економіки сфер діяльності.

У процесі обслуговування товарооберту кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки і т.д., він забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну роль в рішенні цієї задачі відіграє комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну. Отже, кредит це економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу вартості, що передається у тимчасове користування.

До принципів кредитування відносяться:

а) терміновість;

б) платність;

в) поверненність;

г) забезпеченість банківських позик.

д) цільовий характер кредиту;

Розглянемо детальніше кожний з принципів.

Поверненість є тією особливістю, яка відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без поворотності кредит не може існувати, тому поворотність є невід'ємною частиною кредиту, його атрибутом.

Поворотність і терміновість кредитування зумовлена тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств, установ і населення. Ці кошти не належать банкам, і, в кінцевому результаті, вони, прийшовши в банк з різних сегментів ринку, в них і йдуть (споживче, комерційне кредитування і т.д.). Головна особливість таких коштів полягає в тому, що вони підлягають поверненню власникам, що вклали їх в банк на умовах строкових депозитів. Тому "золоте" банківське правило свідчить, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов'язань. Порушення цього основоположного принципу і приводить до банкрутства банку.

Терміновість кредитування являє собою необхідну форму досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений в суворо певний термін, тобто в ньому знаходить конкретне вираження чинник часу. І, отже, терміновість є тимчасова визначеність поворотності кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів в господарстві позичальника і виступає тією мірою, за межами якої кількісні зміни у часі переходять в якісні. Якщо порушується термін користування позикою, то спотворюється суть кредиту, він втрачає своє справжнє призначення.

Забезпеченість кредиту закриває один з основних кредитних ризиків - ризик непогашення позики. Якби не брався до уваги цей принцип, то банківська справа перетворилася б в спекулятивне заняття, де високий ризик ведення операцій привів би до різкого зростання процентних ставок.

Розміри і види забезпечення залежать від фінансового положення позичальника умов позики, відносин з позичальником.

Чинне законодавство передбачає, що однією з способів забезпечення банківських позик є застава. Право на заставу кредитор (банк) має у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання отримати задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами. Задоволення вимог комерційного банку з вартості закладеного майна проводиться по виконавчому напису, рішенню суду або арбітражу (господарського суду).

У забезпечення позики банки можуть приймати від позичальників в заставу будь-яке майно позичальника, в тому числі будівлі, споруди, товарно-матеріальні цінності, дорогоцінні і банківські метали, товаророзпорядчі документи, векселі і інші боргові зобов'язання, цінні папери (акції, облігації, казначейські зобов'язання та інші), іноземну валюту.

У заставу приймається тільки майно, вільне від застави, яке знаходиться у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського ведення. Товари, що Приймаються банком в заставу повинні бути застраховані за рахунок позичальника.

Платність банківських позик означає внесення одержувачами кредиту певної плати за тимчасове користування для своїх потреб грошовими коштами. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського процента. Ставка банківського процента це свого роду «ціна» кредиту.

Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних з сплатою процентів за залучені в депозити чужих коштів, витрат за змістом свого апарату, а також забезпечує отримання прибутку для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання