Економічна сутність державного кредиту.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фонду фінансових ресурсів (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим, він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит за своєю економічною сутністю - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, при яких держава виступає в якості позичальника, кредитора і гаранта.

Основна класична форма кредитних відносин – держава виступає в якості позичальника коштів.

Виступаючи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надоє на платній основі за умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

В тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших забов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона являється гарантом (умовний державний кредит).

Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони приводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі як фінансові, так і кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто бюджетних і позабюджетих фондів.

Державний кредит є зворотнім, терміновим і платним.

Разом з тим, між державним кредитом і банківським кредитом як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.

Позичковий фонд використовується для кредитування підприємств і організацій з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності; кредити можуть одержувати і приватні особи.

Відмітною рисою банківського кредитування суб'єктів-господарів, є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вироблюваної вартості додаткового продукту.

Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони направляються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів по них виступають засоби бюджету.

Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частаци національного багатства. У сферу державно-кредитних відносин попадає частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і, як виняток, може використовуватися безпроцентна позика ресурсів організацій, не призначена для поточного споживання. Проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного кредиту виступають засоби, призначені для поточного споживання чи фінансування необхідних виробничих або соціальних витрат підприємств. В умовах тоталітарної системи управління подібне обмеження поточних потреб може відбуватися і з примусу держави.

Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій – це одна сторона державно-кредитних відношень. Другою їх стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингент платників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інший бік державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.

1.1. Об'єктивна необхідність і доцільність використання державного кредиту, його призначення.

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійним протиріччям між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їхнього задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни і управління нею вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих засобів коштує і міжнародна діяльність держави. Тим часом доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому при наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів. Це досягається шляхом виплати процентів і виграшів по державних позиках.

1.2. Функції державного кредиту.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три