<p>Принцип другий. Якщо дотримуватись дослівного формулювання, даного А.Смітом, і час сплати, і розмір будь-якого податку, і порядок його обчислення визначені нашим законодавством і підзаконними актами. Наскільки досконало це зроблено – питання чисто технічне, що порівняно легко вирішується.

<p> Але з часів Сміта пройшли сторіччя, протягом яких змінилось обличчя і економічних системі оподаткування. Виникла низка нових проблем.

<p> Стосовно сучасного етапу, зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при його поясненні. Йдеться про передчасну визначеність того чи іншого податку, оскільки в Україні допускаються значні порушення. Протягом усього періоду незалежності час від часу вводились в дію ставки податку заднім числом. Закони в галузі оподаткування спішно приймалися, починали діяти, а їх публікації проводились з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти уже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були підготовлені й надходили до виконавців через тижні, а той через місяці. Усе це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що становить великі труднощі у роботі фінансових апаратів підприємств.

<p> Така невизначеність приводить до того, що платник віддається на сваволю збирача. Це є однією з причин корупції державного апарату, бо спонукає державних службовців на свій розсуд застосовувати податкове законодавство, а судочинці не мають права приймати рішення щодо платника податків. Платник завчасно стикається із порушенням, яке допускається через відсутність своєчасної інформації і за яке потім штрафується. Цей факт дуже добре використовують інспектори.

<p> Щоправда, деякі перешкоди поставлені цьому новою редакцією Закону «Про систему оподаткування» що почав діяти з 1997 року – ст.7 заборонено проводити зміни механізму справляння податків та їхніх ставок на відповідний рік.

<p> Платник повинен завчасно бути інформований про підготовку, введення в дію чи зміну податкового законодавства. Адже будь-яка навіть незначна невизначеність чи неясність у податках, спричинить більші збитки, ніж їх нерівномірний розподіл.[3]

<p>Принцип третій. У питаннях щодо зручності терміну та способу утримання податків не виникає ніяких сумнівів. Цьому сприяють і прийняті строки сплати, і механізм стягнення, і практика застосування податкового кредиту.

<p> Але, з огляду на способи стягнення, можна розглянути ще ряд питань щодо окремих галузей народного господарства. Наприклад, сільськогосподарським підприємствам інколи важко розраховуватись своєчасно із бюджетом грошовими коштами. Ця проблема виникає через неплатежі покупців та сезонність роботи. Чому б не розглянути можливість натуральних поставок державі з урахуванням податкових платежів? це допомогло б вирішити одразу кілька проблем:

<p>- більш повно та своєчасно забезпечити створення державних резервів продовольства;

<p>- скоротити великі витрати бюджету на створення цих резервів;

<p>- пом’якшити наслідки платіжної кризи шляхом усунення необхідності перерахування коштів до бюджету на сплату податків;

<p> Застосовувати цей метод постійно не зовсім доцільно. Але у випадках катастрофічної нестачі коштів у платника можна розглянути і такий варіант.

<p>Принцип четвертий. Формулюючи його Сміт мав на увазі два моменти:

<p>- податок може вимагати від платника більшої кількості грошей, ніж ту, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

<p>- високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості населення, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення. І перше, і друге мають місце у нашій дійсності.

<p> Звичайно, встановлюючи той чи інший рівень податків, держава керується своїми потребами в коштах. Але в таких випадках вони спочатку повинні призведені відповідно до можливостей. Високі податки не задовольняють потреби держави, а призводять до їх зростання. Це підтверджене тезою: «Економічне багатство народу є запорукою фінансової могутності держави». [10]

<p>4.2 Відповідальність, штрафні санкції щодо боржників.

<p> Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-3 від 21.12.2000року введено в дію з 1 квітня 2001 року за виключенням:

<p>- ст.18 «Списання і розстрочка податкового боргу», яка введена в дію з часів опублікування цього Закону України;

<p>- ст.6 «Податкові оповіщення і податкові вимоги»

<p>- п4.3 ст4 «Порядок подання податкової декларації і визначення суми податкових зобов’язань», ст.10 «Продаж активів, що перебувають у податковій заставі», яка введена в дію з січня 2002 року.

<p>Особливостями Закону України №2181-3 від 21.12.2000року є:

<p>- безспірне списування коштів тільки через суд;

<p>- для здавання усіх розрахунків і декларацій визначені точні строки;

<p>- переглянуті права контролюючих органів, ліквідована картотека;

<p>- податковою декларацією тепер вважається будь-яка передбачена законодавством форма звітності, пов’язана з нарахуванням та сплатою не тільки податків, але і обов’язкових платежів;

<p>- податкові органи зобов’язані приймати податкові декларації без попередньої перевірки;

<p>- платник податку має можливість заліку любих податкових зобов’язань перед бюджетом будь-якого рівня в рахунок будь-якої заборгованості перед цим платником;

<p>- загальний стаж, протягом якого податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов’язань платника податку, 1095 календарних днів (3 роки);

<p> Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-3 від 21.12.2000 року встановлено для юридичних осіб:

<p>- штраф у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне неподання або затримку подання Податкової декларації, тобто 170грн.;

<p>- штраф у розмірі 10% суми податкового зобов’язання за