вирішення проблеми пільгових пенсій працівникам певних професійних

категорій шляхом їх переведення у сферу недержавного пенсійного

забезпечення і створення професійних пенсійних систем як важливої ланки

соціального та економічного партнерства держави, роботодавця працівника;

акумуляція в інститутах недержавного пенсійного забезпечення значних

фінансових ресурсів, створення ефективних організаційно-правових форм

взаємодії різних державних і недержавних інститутів з метою максимального

використання інвестиційних ресурсів недержавного пенсійного забезпечення,

що сприятиме покращанню інвестиційного клімату в Україні.

В країнах Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція, Португалія)

історично рівень державного пенсійного забезпечення був досить високим,

тому стимулів для розвитку індивідуального або фінансового роботодавцем

пенсійного забезпечення там мало. А в Нідерландах та Великобританії, де з

державним пенсійним забезпеченням склалась протилежна ситуація, недержавне

пенсійне страхування та підприємницькі спонсорські пенсійні програми, які

підтримуються державою шляхом адміністративних і податкових пільг, набули

широкого використання[30].

Впровадження недержавного пенсійного страхування в Україні пов’язане з

певними труднощами. У нас відсутні історичні корені застосування цього

інституту, нестабільність економічних відносин, недовірливе ставлення

населення до реформ в державі. Тому, на шляху до недержавного соціального

страхування необхідне буде подолати значний психологічний бар’єр громадян.

Також і недостатнє і наукове вивчення даного інституту, відсутня правова

база.

Проект Закону “Про недержавні пенсійні фонди” визначає недержавний

пенсійний фонд як юридичну особу, створену роботодавцем, яка має право

провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути відкриті (доступні для усіх

суб’єктів) або закриті (корпоративні), при чому, останні – як добровільні,

так і обов’язкові. Професійні пенсійні системи (пенсійні системи, які

формуються за ознакою належності їх суб’єктів до певної професійної групи)

можуть реалізовуватись лише через корпоративні пенсійні фонди, які

створюватимуться роботодавцем або групою роботодавців з метою додаткового

пенсійного забезпечення громадян, які перебували у трудових відносинах з

цим роботодавцем за певною професійною ознакою[31].

С.Сивак вважає, що кардинальним вирішенням проблеми пільгових пенсій є

їх переведення в систему недержавних пенсійних фондів, які утворюватимуться

за професійною ознакою. Це, по-перше, посилить відповідальність роботодавця

за створення безпечних умов праці, які б запобігали передчасній професійній

непрацездатності працівників і , відповідно, виникненню у них права на

пільгове пенсійне забезпечення за його рахунок, і по-друге, звільнить

державний Пенсійний фонд від виплат за пільговим пенсійним забезпеченням,

що позитивно вплине на рівень забезпечення всіх пенсіонерів, а також

дозволить економічно обгрунтувати тарифи страхових внесків окремо для

кожної професійної пенсійної системи. Правовою підставою проведення такої

реформи є закріплений законодавцем принцип повної відповідальності власника

за створення безпечних та нешкідливих умов праці[32].

Найбільш проблемним, мабуть, буде пільгове пенсійне забезпечення в тих

сферах, де шкідливі та небезпечні рівні професійних ризиків залежать від

майбутнього технічного удосконалення і роботодавець об’єктивно не може

повністю їх усунути. Можливо відповідальність за пільгове пенсійне

забезпечення таких професійних категорій слід передбачити в межах державної

пенсійної системи.

Відносини в системі недержавного пенсійного забезпечення мають бути

договірними, що передбачає добровільну участь і рівність прав суб’єктів цих

відносин. Водночас на корпоративні пенсійні фонди покладатиметься обов’язок

виплачувати пільгові пенсії у зв’язку з особливими умовами праці, що

передбачає поєднання як добровільної, так і обов’язкової участі

роботодавця. Всупереч цьому проект Закону “Про недержавні пенсійні фонди”

не встановлює чітких критеріїв розмежування названих двох форм.

Обов’язковість професійного пенсійного страхування повинна передбачатися не

в рамках цілої економіки, а лише в певних галузях для працівників окремих

професій.

Створення недержавних пенсійних фондів потребуватиме певних правових

гарантій їх надійності, тобто спроможності відповідати за своїми

зобов’язаннями перед учасниками та забезпечувати повну реалізацію пенсійних

прав громадян. Першою такою гарантією має стати закріплення на

законодавчому рівні правової природи фонду як некомерційної організації.

Метою його інвестиційної діяльності має бути не збагачення засновників, а

реалізація статутних цілей фонду, тобто фінансування пенсійного

забезпечення громадян.

Певною гарантією стало б і нормативно-правове регулювання умов та

порядку створення недержавних пенсійних фондів: державна реєстрація як

самих фондів, так і пенсійних схем, які ними використовуватимуться, а також

ліцензування цього виду діяльності. Процедура реєстрації та ліцензування

забезпечить реалізацію функцій державного контролю за створенням та

діяльністю фондів, що зменшить можливість правопорушень в системі. Слушні й

пропозиції економістів щодо необхідності законодавчого закріплення системи

економічних нормативів: розміру статутного фонду, норми страхового

резервування коштів, мінімального відсотка вкладення активів у державні

цінні папери[33].

Однією з гарантій є законодавче закріплення відповідальності

засновників недержавних пенсійних фондів перед його учасниками у випадку

банкрутства чи ліквідації фонду. На думку С.Сиваша найбільш прийнятою

формою б повна солідарна відповідальність засновників. При чому ліквідація

недержавних пенсійних фондів можлива лише за умови повного розрахунку з

учасниками або при наявності правонаступника за зобов’язаннями фонду перед

майбутніми пенсіонерами. Звичайно, що роль держави в системі недержавного

пенсійного забезпечення має полягати лише у законодавчому врегулюванні умов

та порядку створення цих фондів та контролі за їх діяльністю. Фінансових

зобов’язань в сфері недержавного пенсійного забезпечення держава покладати

на себе не зобов’язана.

У зв’язку з тим, що основним видом трудових пенсій є пенсія за віком,

пропоную розглянути наступні проблемні питання стасовно них.

Доцільно на законодавчому рівні закріпити вартісну величину

прожиткового мінімуму і керуватись саме цим одним нормативом як при виплаті

соціальних допомог, пенсій, так і при встановлені мінімальної заробітної

плати. В усякому разі це внесе ясність як у соціальне законодавство, так і

у практику його застосування.

Закріпити це можна, наприклад в Законі “Про пенсійне забезпечення” від

5 листопада 1991 року.

У частині 3 приамбулі цього Закону написано, що закон гарантує

соціальну захищєность пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на