Ці методи припускають як використання експертного опитування, так і статистичну обробку результатів угод, що відбулися. Причому в банківській справі можливо оптимальне спільне використання інформації з цих двох основних її джерел, що виражається в перевазі експертних оцінок при визначенні рівня надійності великих, досить рідких по своїх характеристиках банківських операцій, і, навпаки, у превалюванні статистичних оцінок зазначених імовірностей при аналізі часто здійснюваних, типових по своїх характеристиках банківських операцій.

Деякі вчені розробили моделі (засновані на аналізі коефіцієнтів), що дозволяють визначити, чи знаходиться компанія в “ризикованому” положенні (тобто чи існує небезпека розорення чи поглинання її іншою компанією і чи є нагальна потреба перебудови чи поліпшення її роботи). Деякі дослідники розробляли моделі прогнозування банкрутства на основі мінімальної кількості коефіцієнтів, об'єднаних у визначену систему (Z-модель).

Ця концепція розроблена американським професором Едвардом Альтманом і (незалежно) професором Ричардом Таффлером, дослідником з Великобританії. Z-моделі розроблені на основі статистичного аналізу великої кількості фінансових коефіцієнтів як “благополучних”, так і збанкрутілих компаній. Статистичний аналіз використовувався для:

- визначення мінімального числа коефіцієнтів, за допомогою яких можна відрізнити стабільну компанію від потенційного банкрута;

- розрахунку ступеня впливу кожного коефіцієнта на побудову моделі і прогнозування банкрутства.

Z-модель виглядає в такий спосіб:

Z=C1R1+C2R2+C3R3+...+CnRn

R1,R2,R3,...,Rn - відібрані ключові коефіцієнти, число яких досягає n;

C1,C2,C3,...,Cn - показники, що характеризують значимість R1,R2,...,Rn.

Високе значення Z говорить про стабільний стан, низьке - про потенційне банкрутство.

У 1968р. професор Альтман проаналізував 22 бухгалтерські і не бухгалтерські “перемінні” і вибрав п'ять ключових коефіцієнтів для визначення стабільного чи критичного стану фірм. Ці п'ять показників були потім використані для визначення значення Z. Компанії, у яких величина Z перевищувала визначений рівень, могли бути віднесені до категорії фінансово благополучних, а компанії, у яких значення Z не досягало цього рівня, могли бути визначені як потенційні банкрути. Альтман виділив також “сіру зону” між “процвітанням” і “банкрутством”. Для компаній, що знаходяться в цій зоні, не можна впевнено прогнозувати той чи інший розвиток подій.

Z-модель Альтмана виглядає в такий спосіб:

Z=0.012X1+0.014X2+0.033X3+0.006X4+0.0099X5

X1=оборотні активи/загальна сума активів;

X2=нерозподілений прибуток/загальна сума активів;

X3=прибуток до процентних податків і виплат/загальна сума активів;

X4=ринкова вартість власного капіталу/балансова вартість позикових засобів;

X5=обсяг реалізації/загальна сума активів.

У цій моделі рівень Z, що перевищує 2.99, указує на стабільність, а величина нижче 1.81 - на потенційне банкрутство. Вибірка Альтмана розрахована на американські фірми. В інших країнах можуть бути використані моделі прогнозування, засновані на тих же принципах, але з іншими фінансовими коефіцієнтами і значеннями C1,C2,..., Cn.

На сьогодні ефективність Z-моделі для прогнозу ймовірного банкрутства компанії (чи неприйнятного кредитного ризику) усе ще має потребу в підтвердженні. Проблеми Z-моделі випливають з того, що її коефіцієнти розраховуються за даними офіційної звітності компанії. Однак компанії, що попадають у скрутне положення, можуть “поліпшувати” свої звіти про прибутки і збитки. У такому випадку адекватна оцінка фінансових труднощів компанії представляється неможливої. З цієї причини Джон Аргенті розробив альтернативний підхід до прогнозування банкрутства, заснований на обліку суб'єктивних суджень (А-модель).

Аргенті вважає, що причиною банкротства компанії є погане керівництво, неефективна система обліку і нездатність компанії пристосовуватися до нових умов ринку. Унаслідок слабкого керівництва буде допущена одна з наступних помилок:

- овертрейдинг;

- прийняття великого проекту, що виявиться помилковим;

- ріст гіринга до небезпечного рівня.

У результаті з'являться визначені симптоми спаду:

- погіршення фінансових коефіцієнтів;

- використання “творчого підходу” для поліпшення діяльності компанії;

- стан остаточного спаду.

Компанія оцінюється нарахуванням балів до максимально припустимого значення по кожнім ключовому недоліку, і є А-системою. Якщо сума перевищує визначений рівень (25 балів), це говорить про високий рівень імовірності банкрутства.

56. Методика аналізу кредитного ризику.

Кредитний ризик - це можливість виникнення збитків унаслідок несплати чи простроченої оплати клієнтом своїх фінансових зобов'язань. Кредитному ризику піддається як кредитор (банк), так і позичальник (підприємство).

Під кредитним ризиком розуміють можливість того, що компанія не зуміє погасити свої борги вчасно і цілком. Відзначимо три основних джерела погашення боргів:

- кошти, отримані в результаті діяльності компанії;

- кошти, отримані компанією в результаті продажу фіксованих активів, чи запасів цінних паперів;

- додаткові нові кошти, наприклад, отримана компанією нова позичка чи випуск власних акцій.

Кредитний ризик виміряється за допомогою коефіцієнта залежності. Гіринг - це коефіцієнт, суть якого складається у визначенні співвідношення розміру позикового капіталу, по якому нараховуються відсотки, і акціонерного капіталу. Для визначення гіринга потрібно визначити акціонерний і позиковий капітали.

Акціонерний капітал - капітал, сформований за рахунок простих акцій, що знаходяться в обігу, плюс балансова вартість резервів.

Позиковий капітал - капітал, що складається з банківських позик, комерційних позичок і боргових зобов'язань.

Гіринг = Позиковий капітал / Акціонерний капітал

Вважається, що гіринг компанії високий, якщо коефіцієнт перевищує 100%. Це відбувається в тому випадку, якщо позиковий капітал є головним джерелом фінансових засобів, необхідних для бізнесу.

Високий гіринг говорить про високий кредитний ризик. Однак не існує визначеного рівня гіринга, перевищення якого означає, що кредитування компанії стає неодмінно ризикованим. Зміни гіринга погоджують зі зміною економічної ситуації і ситуації на ринку.

Одним з найважливіших коефіцієнтів при аналізі кредитного ризику є процентне покриття. Його суть полягає в зіставленні процентних виплат компанії із сумами її прибутку, з яких робляться ці виплати. Цей коефіцієнт відбиває здатності компанії виконувати свої зобов'язання по виплаті відсотків