Щоб мати запасний вихід, його необхідно спланувати із самого початку. Це й буде ще одним додатковим варіантом оптимізації податкових платежів. Його суть полягає в тому, що підприємству, яке вирішило зняти з себе податковий тягар, доцільно проводити розрахунки із сільгоспвиробником не прямо, а через посередника, на роль якого найкраще підходить підприємець – платник ПДВ, який застосовує звичайну систему оподаткування, тобто сплачує авансові внески з прибуткового податку (податку на доходи фізичних осіб (див. схему 3) [22, c. 373].

Схема 3. Звичайна система оподаткування

Черговість розрахунків набуде такого вигляду. Підприємство проводить попередню оплату підприємцю, платнику ПДВ. Той, своєю чергою, здійснює попередню оплату сільгоспвиробнику. Результат той самий, що й у попередньому варіанті. У підприємства виникає податковий кредит. У підприємця зобов’язання з ПДВ погашаються податковим кредитом – результат нуль, оподатковуваного доходу не виникає, оскільки виторгу не отримано, а попередня оплата – це ще не виторг, можливо, її ще й повернути доведеться. Усі податкові навантаження знову лягають на аграрія, якому вони жодним чином не заважають. Повертаються кошти до власника, як і в попередньому варіанті, шляхом придбання сільгосппідприємством у підприємця – платника єдиного податку та неплатника ПДВ чогось для розвитку матеріально-технічної бази. Однак закупити матеріальні цінності достатньо тільки на ту суму нарахованого ПДВ, що залишається в розпорядженні сільгоспвиробника. Решту коштів можна переказати тому ж самому підприємцю у вигляді попередньої оплати за щось дуже або й не дуже потрібне для сільського господарства. Нагадаймо, що цільове призначення має тільки та частка коштів, яка нарахована у вигляді ПДВ. Решта – використовується за рішенням керівника.

А до власника ці кошти знову потраплять згідно з угодою доручення чи комісії, укладених з фізичною особою.

За такої ситуації не обов’язково постійно продовжувати терміни дії угод про поставки продукції, яку, до речі, постачати ніхто й не збирався. Керівник підприємства просто може зажадати від підприємця, який отримав попередню оплату, повернути йому кошти через невиконання угоди. Той, своєю чергою, зажадає такого ж від аграрія, а останній — від підприємця — платника єдиного податку. При цьому кошти, залучені самим підприємством, згідно з угодою комісії, повертаються фізичній особі. У ланцюжковому порядку, зробивши коло, вони повертаються до того, хто ними й повинен володіти. Однак можлива ситуація, за якої отой підприємець-посередник (платник ПДВ), на початку якогось там звітного періоду обрав спрощену систему оподаткування й знявся з реєстрації як платник ПДВ!

У такому разі жодні коригування податкового кредиту та зобов’язань з ПДВ не проводяться, оскільки одна із сторін не є платником ПДВ (пункт 4.5 Закону). Податкових зобов’язань не коригує сільгоспвиробник, тим більше нічого не може коригувати підприємець, який знявся з реєстрації як платник ПДВ. Не коригує податкового кредиту й підприємство, позаяк підприємець, який повернув йому кошти, не є платником ПДВ і жодних розрахунків коригування сум ПДВ видавати не може, та й Закон про ПДВ цього не передбачає. Таким чином, розрахунки закрилися, за мінусом суми ПДВ, що залишилась у сільгоспвиробника, яку він використав для розвитку матеріально-технічної бази.

Для погашення своїх зобов’язань перед підприємцем-посередником аграрій може надати йому будь-які послуги. Це не вплине на його податкові зобов’язання.

3.2. Визначення перспективних напрямів розвитку системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників

Аграрний сектор економіки посідає важливе місце в соціально – економічному житті держави, що зумовлюється наявністю сприятливих природно – кліматичних умов, її геостратегічним положенням і можливостями входження у світове цивілізоване ринкове середовище. За цих умов визначального характеру набуває Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року [8].

В Програмі дано оцінку сучасного стану розвитку аграрного сектору економіки, його ролі та значення у забезпеченні продовольчої безпеки країни, створенні валового внутрішнього продукту та формуванні фонду споживання населення. В Програмі висвітлено багато проблем економічного та соціального характеру та визначені шляхи їх подолання, але з точки зору оподаткування сільськогосподарських товаровиробників особливу увагу необхідно приділити наступним моментам.

В Програмі особливого значення надається розвитку тваринництва. З цією метою ставляться завдання [8]:

1) зупинити тривале зменшення поголів’я великої рогатої худоби шляхом удосконалення механізму надання бюджетних дотацій;

2) сприяти концентрації виробництва тваринницької продукції в особистих господарствах населення шляхом кооперативних об’єднань, формування механізованих тваринницьких ферм і комплексів;

3) створити сучасну державну систему селекції у тваринництві;

4) розвинути комбікормову промисловість;

5) розширити заготівельну інфраструктуру.

Особливого значення набуває державна підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників, а саме:

1) запровадження нових механізмів державної підтримки, зокрема системи дотування виробництва продукції з низьким рівнем рентабельності - насамперед продукції тваринництва;

2) стимулювання розвитку системи страхування.

Пріоритетними напрямами здійснення бюджетної політики є інноваційний розвиток галузі, фінансова підтримка виробництва сільськогосподарської продукції, виробничих підприємств у придбанні матеріально – технічних ресурсів.

Потребує удосконалення система та