Податок на додану вартість за своєю суттю є універсальним акцизом, його починали застосовувати як податок з обороту. Проте податок з обороту може успішно функціонувати при тоталітарній системі, коли держава централізовано встановлює ціни всі товари. За умов ринку спрацьовує кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується податок.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в 70-80 роках ХХ століття було обгрунтовано доцільність оподаткування лише доданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку з обороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуває його головну ваду – кумулятивний (каскадний) ефект.

Об’єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.

Суб’єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах.

Слід окремо сказати про пільги з податку на додану вартість. Вони застосовуються в двох формах – шляхом запровадження нульової ставки й звільнення від оподаткування продажу деяких видів товарів та послуг. Нульова ставка надає право продавцеві оподатковуваного товару чи послуги на повну компенсацію тих сум податку, які включались у підрахунок матеріальних поставок і вартісних надходжень.

Легко помітити, що перелік пільгових благ продиктований бажанням досягти соціальної справедливості. Проте в фінансовій літературі постійно триває полеміка щодо визначення оптимального складу товарів і послуг, які можна назвати товарами й послугами широкого споживання.

За законами держав Спільного ринку – це послуги пошти, лікарень, установ освіти й культури, некомерційні радіо і телебачення, які також претендують на пільги. Деякі проблеми виникають при оподаткуванні малого бізнесу. Це пов’язано, в основному, з відсутністю достовірних бухгалтерських даних для вирахування податку. Для подолання цих труднощів Європейським співтовариством для малого бізнесу широко застосовується неоподатковуваний мінімум.

Маються певні труднощі при застосуванні ПДВ у сільському господарстві, надто щодо фермерства.

Одним із видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву “акцизного збору”. Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товарів від виробництва до споживання [12, c. 111].

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певна незручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величини податку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Пряме особисте оподаткування. Зростання матеріального добробуту населення в другій половині ХХ століття в більшості країн світу дало змогу зробити особисте оподаткування масовим. На сьогодні майже 80 відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягом останніх 40 років є чіткою тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу. Особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП у країнах із розвинутою ринковою економікою.

Реформування прибуткового податку, який сплачують громадяни, проходило з використанням положень неокласичних концепцій, адже уряди більшості країн мали на меті нейтралізувати вплив податку на розвиток економіки. Це була протидія тому, що останніми десятиліттями обсяги особистого оподаткування збільшувалися як за рахунок збільшення кількості платників, так і завдяки підвищенню податкових ставок. Це зумовило застосування різноманітних пільг, як правило, до платників податків з високими доходами, що спотворювало регуляційні функції держави, негативно позначалося на споживанні.

Податки на соціальне страхування. У другій половині ХХ століття з’явився і став швидкими темпами розвиватися новий вид податків – так звані цільові податки для фінансування системи соціального страхування. Це пов’язано насамперед з тим, що в країнах з ринковою економікою підвищилась соціальна спрямованість їхнього розвитку, стало приділятися більше уваги соціальним гарантіям населенню з метою побудови моделі економіки суспільного добробуту.

На сьогодні так звані податки соціальної спрямованості мають досить високу питому вагу в ВВП і в загальній сумі податкових надходжень до бюджетів держави.

Слід зазначити, що податок на соціальне страхування сплачують підприємці та працездатне населення. Причому підприємці вносять понад 60 відсотків від загальної суми, що надходить до бюджету.

Місцеві податки. Місцеві податки поширилися у другій половині ХХ століття. Це пов’язано з розвитком демократичних засад у суспільстві. Центральні органи влади як під тиском демократичних сил, так і з огляду на доцільність та ефективність вирішення низки питань економічного й соціального життя населення на