[4] передбачається, що на період дії цього Закону не вносяться зміни до законодавства, що можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників. Передбачено, що на період до 1 січня 2008 року сільськогосподарські підприємства сплачуватимують фіксований сільськогосподарський податок. Також збережено чинне законодавство із сплати податку на додану вартість: при реалізації сільськогосподарської продукції залишається в розпорядженні сільськогосподарських підприємств і використовується для поповнення основних та оборотних засобів та сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.
Незважаючи на вжиті заходи щодо зменшення податкового тиску на сільськогосподарського виробника через застосування фіксованого сільськогосподарського податку та деяких пільг зі сплати ПДВ, не відбулося створення надійного податкового механізму, який би враховував специфіку сільськогосподарського виробництва. Тому вважаємо, що такі заходи мають тимчасовий характер і з огляду на перспективу можливо буде з часом краще запровадити класичну систему оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників, за якою базою їх оподаткування є прибуток та земля.
Для сільськогосподарських товаровиробників, насамперед для новостворених підприємств різних форм господарювання, які тільки започаткували свій бізнес у аграрному секторі, важливо мати сприятливе податкове поле, яке має визначатися не лише розмірами податкових ставок, а, насамперед, відповідністю структури податків рівню розвитку економіки в цілому, а також враховувати ті закономірності, принципи та підходи, що супроводжують цей розвиток.
Для збільшення доходів виробників сільськогосподарської продукції, а також можливості платити податки слід зменшити непряме оподаткування цих підприємств. Земельний податок має базуватися на реальній ринковій вартості землі та доходах з неї.
До 1 січня 2008 року для підприємців, які здійснюють поставки матеріально-технічних ресурсів та надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм власності, та сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють реалізацію власної сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) має бути дата зарахування коштів від покупця продукції на банківський рахунок платника податків як оплати товарів (робіт, послуг); у разі розрахунків у натуральній формі - дата оприбуткування платником податків продукції (робіт, послуг), отриманої в рахунок сплати за поставлені (реалізовані) товари (роботи, послуги).
Оскільки в першому півріччі для сільськогосподарських підприємств брак коштів для сплати податків має об'єктивну причину внаслідок сезонності виробництва в сільському господарстві, то слід перенести сплату його на друге півріччя [15, c. 49].
Отже, на сьогодні є підстави стверджувати, що податкова система виявилася неадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах. Дуже негативно вплинули на результати господарської діяльності суб’єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.
Розділ 3. Застосування зарубіжних моделей податкової політики для умов України
Удосконалювати податкову систему України слід з урахуванням позитивного досвіду розвинутих зарубіжних країн. Зрозуміло, при цьому необхідно виходити із конкретних історичних та економічних особливостей України. Адже податкова стабілізація, як відомо, є важливим чинником економічної стабілізації країни.
Формування податкової системи України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Наш власний досвід надзвичайно обмежений, оскільки в умовах адміністративно-командного соціалізму відносини між державою і підприємствами базувалися на прямому вилученні значної частини їхніх доходів до бюджету у вигляді відрахувань від прибутку, різного роду платежів.
Вивчення світового досвіду супроводжується порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає підставою для визначення шляхів удосконалення податкової системи України.
У світовій практиці державного регулювання економіки податкова система стоїть в одному ряді з такими інструментами, як бюджетне фінансування прийнятих пріоритетів і вплив через кредитну політику на грошовий обіг і господарську кон’юнктуру в цілому. І якщо фінансовий механізм є головним елементом економічних методів управління, оскільки саме він визначає мотивацію господарської діяльності, то податкова система – його несуча конструкція.
Щоб визначити адекватну сучасному етапові розвитку України модель податкової системи, треба розглянути загальні закономірності формування податкових систем, що відбивають причинно-наслідкові зв’язки між певними параметрами соціально-економічного, культурного розвитку країни та характеристиками її податкової системи. Критерієм адекватності буде відповідність характеристик податкової системи цим причинно-наслідковим зв’язкам.
Аби встановити закономірності, треба розглянути основні риси сучасних податкових систем розвинутих країн, їхню еволюцію та її причини [22, c. 54].
1. Сучасним податковим системам властива вагома частка податкових надходжень бюджетів в ВНП. Наприкінці 90-х років вона становила: у США – 30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канаді – 37%, Німеччині – 38%, Італії – 40%, Франції – 44%, Бельгії – 46,1%, Нідерландах – 48%, Норвегії – 48,3%, Данії – 52%, Швеції – 61%.
Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВНП характерні для американського варіанта ліберальної ринкової економіки та японської моделі. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів, перш за все як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня податкового тягаря в країні. В Японії невелика частка податків у ВНП є наслідком того, що податкова політика як метод державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить іншим методам – державному програмуванню, прямій
