Користуючись вказаним підходом, американський економіст Альтман запропонував рівняння для оцінки вірогідності банкрутства підприємства, що звернулось до банку за кредитом [27, c.19].

Z = 1,2X1 + 1,4X2 + 3,3X3 + 0,6X4 + 0,99X5 (2.1)

Він використав п’ять змінних:

1. Х1 - відношення оборотного капіталу до суми активів фірми;

2. Х2 - відношення нерозподіленого доходу до суми активів;

3. Х3 - відношення операційних доходів (до вирахування процентів і податків) до суми активів;

4. Х4 - відношення ринкової вартості акцій фірми до загальної суми боргу;

5. Х5 - відношення суми продажу до суми активів.

Для розрахунку числових параметрів моделі Альтман застосував метод множинного дискримінантного аналізу. Класифікаційне “правило”, отримане на підставі рівняння, гласило:

· якщо значення Z менше 2,8 , то фірму слід віднести до групи потенційних банкрутів;

· якщо значення Z більше 2,8 , то фірмі в найближчій перспективі банкрутство не погрожує.

Дуже широко використовується в західних банках метод кредитного скорингу (credit scoring). Скорингова модель може використовуватись як для оцінки вже наданого кредиту (тобто ступеня вірогідності порушень фірмою умов кредитного договору), так і для відбору потенційних позичальників. Скоринг може бути застосований як до ділових підприємств, так і до індивідуальних позичальників.

Модель оцінки позики, що запропонована американським економістом Чессером, включала шість змінних:

1. Х1 - відношення касової готівки та ринкових цінних паперів до суми активів;

2. Х2 - відношення чистої суми продажу до суми касової готівки та ринкових цінних паперів;

3. Х3 - доход до відрахування процентів і податків до суми активів;

4. Х4 - загальна заборгованість до суми активів;

5. Х5 - основний капітал до акціонерного капіталу;

6. Х6 - оборотний капітал до чистої суми продажу.

Техніка кредитного скорингу була вперше запропонована американським економістом Д.Дюраном для відбору позичальників за споживчим кредитом. Дюран відмічав, що виведена ним формула “може допомогти кредитному робітнику легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позику” [27, c.31-33].

Дюран виявив групу факторів, що дозволяють, на його думку, з достатньою достовірностю визначити ступінь кредитного ризику при отриманні споживчої позики. Він використовував наступні коефіцієнти при нарахуванні балів:

1. Вік: 0,01 за кожний рік більше 20 років (максимум 0,30).

2. Стать: жіноча - 0,40; чоловіча - 0.

3. Строк проживання: 0,042 за кожен рік проживання в даній місцевості (максимум 0,42).

4. Професія: 0,55 за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком, 0,16 - для інших професій.

5. Робота в галузі: 0,21 - підприємства загального користування, державні установи, банки та брокерські фірми.

6. Зайнятість: 0,059 за кожен рік праці на даному підприємстві (максимум 0,59).

7. Фінансові показники: 0,45 за наявність банківського рахунку, 0,35 за володіння нерухомістю, 0,19 при наявності полісу по страхуванню життя.

Застосовуючи ці коефіцієнти, Дюран визначив межу, що розподіляє “гарних” та “поганих” позичальників - 1,25 бала. Клієнт, що отримав більше 1,25 балу, може бути віднесений до групи помірного ризику, а той, що отримав менше 1,25 балу, вважається небажаним для банку.

Метод скорингу дозволяє провести експрес-аналіз заявки на кредит в присутності клієнта. У французських банках клієнт, запросивши позику і заповнивши спеціальну анкету, може отримати відповідь про можливість надання позики протягом декількох хвилин.

При аналізі ділових позик також застосовуються різні прийоми кредитного скорингу - від найпростіших формул до складних математичних моделей. Наприклад, крупний австрійський банк при оцінці ризику кредиту використовує просту методику з трьома балансовими показниками: ефективність використання капіталу, коефіцієнт ліквідності та відношення акціонерного капіталу до суми активів. В залежності від набраних балів підприємство попадає до одної з чотирьох груп ризику (див. табл. 2.1.).

Що стосується кредитного моніторингу, то завжди потрібно зважати на те, що процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою. Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позик, що пов’язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять більш високий доход. Враховуючи залежність між рівнем ризику та доходністю позичкової операції, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Табл. 2.1.1. Кредитний скоринг в австрійському банку “Кредитанштальт”. [31, c.234]

Показники | Границі | Вага | Група ризику

A | B | С | D

Більше 99 | Від 40 до 90 | Від 20 до 39 | Менше 20

Ефективність капіталу(в %) | 2 – 15 | 50

Коефіцієнт

Ліквідності (в %) | 15 – 40 | 20

Акціонерний

Капітал (в %) | 2 – 35 | 30

Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикованість створює загрозу втрати не тільки доходу від процентів, а й запозичених коштів [13, c.235].

Окрім самих методів оцінки кредитоспроможності у величезній кількості пропонуються різними авторами модифіковані коефіцієнти, які також повніше або вже здатні охарактеризувати окремі сторони фінансового або господарського стану підприємства. Наприклад, показник "стану здоров'я" підприємства - його рентабельність, ROE (Return on equity: не невідомий показник) розраховується як відношення Чистого прибутку до Середнього власного капіталу за період. Указуючи на ступінь відшкодування основного капіталу, він відображає здатність підприємства відшкодовувати по підсумках, окрім всіх