При цьому порядок отримання такого дозволу встановлюється самим НБУ. Такий порядок передбачений Положенням «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затверджених Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (надалі – Положення про ліцензування) [17]. Дане Положення встановлює, серед іншого, порядок отримання дозволів на операції із цінними паперами. Таким чином, враховуючи викладену вище особливість правосуб’єктності комерційного банку, можна зробити висновок, що правова основа участі комерційного банку щодо цінних паперів виникає, головним чином, після отримання останнім банківської ліцензії, тобто після набуття правосуб’єктності у повному обсязі. Іншими словами, участь банку на ринку цінних паперів залежить, у першу чергу, від наявності в останнього банківської ліцензії, не дивлячись на те, що банківська ліцензія не має прямого відношення до предмету, з приводу якого складаються відносини за участю банків на ринку цінних паперів. Саме у цій залежності полягає основна відмінність правового становища комерційного банку від інших учасників ринку цінних паперів.
Останнє, на що слід звернути увагу стосовно правосуб’єктності банку, це те, що на відміну від юридичних осіб приватного права, чи як їх ще називають «комерційні юридичні особи» [56, c. 116], правосуб’єктність комерційних банків носить спеціальний характер. Це обумовлено тим, що банки є юридичними особами особливого роду, суть діяльності яких полягає у «торгівлі грішми» [60, c. 5] та «грошовим капіталом» [27, c. 6]. На відміну від юридичної особи приватного права, правовий статус банку характеризується наявністю публічного елемента. Іншими словами, банки як спеціальні фінансові інститути є суб’єктами як приватного, так і публічного права. Як вірно зазначає професор А.О.Селіванов про те, що правовий статус комерційного банку об’єднує у собі правовий статут приватної юридичної особи та правовий статус суб’єктів публічного права [28, c. 78]. Цієї позиції притримується російська правова доктрина [35, c. 37; 58, c. 37].
Саме у цій єдності проявляється особливість правого статусу банків, яка обумовлена їхньою роллю у сфері фінансового та грошового обігу. Проте при цьому слід мати на увазі, що у комерційних банках переважають приватноправові засади над публічно-правовими [69, c. 230-231], на відміну від центрального банку – НБУ, у якого публічно-правові засади є основою для його діяльності.
У зв’язку із роллю банками як фінансовими посередниками у грошовому обігу держави, стосовно до спеціальної правосуб’єктності банків законодавчий встановив наступні правила [39, c. 35]: 1) виключне право банків на здійснення банківських операцій, яке виражається у забороні всім іншим підприємствам здійснюватися вказані операції. Інші кредитні установи вправі вчиняти окремі банківські операції на основі ліцензії НБУ, за винятком операцій щодо залучення вкладів [7]; 2) примусова спеціалізація банків, яка виражається у забороні займатися будь-якою діяльністю у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування [7].
Крім правосуб’єктності, у склад правового статусу юридичної особи входять такі елементи як його організаційно-правова форма, компетенція та правовий режим діяльності.
Стосовно організаційно-правової форми слід зазначити тільки ту обставину, що відповідно до п. 1 ст. 6 Закону України «Про банки та банківську діяльність» комерційні банки можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та кооперативного банку. Найбільш поширеними формами організації банків в України стали акціонерні товариства. Це пов’язано із тим, що акціонерне товариство розширює емісійні можливості банків за рахунок акцій, які можу випускати банк, організований у формі акціонерного товариства.
Що стосується компетенції комерційного банку, то вона носить спеціальний характер. При цьому не слід плутати компетенцію банку із його правосуб’єктністю, яка носить спеціальний характер. Деякі автори, говорячи про правосуб’єктність банку, підмінюють її терміном компетенція [56, c. 115], що на наш погляд, невірно, оскільки правосуб’єктність, як випливає із самого терміну, означає здатність мати та набувати права та обов’язки. Підкреслимо слово «здатність», етимологічне значення якого полягає у вмінні, а також можливості вчинити будь-які дії [68, c. 203]. Тоді як компетенція означає сукупність повноважень, прав та обов’язків особи, які визначаються законодавством, а у випадку із юридичними особами – додатково установчими документами такої особи [29, c. 146]. Іншими словами, якщо правосуб’єктність декларує саму можливість чи здатність юридичної особи мата та набувати прав та обов’язки, то компетенція відповідає на питання, які саме права та обов’язки має юридична особа (у нашому випадку – банк). Тобто, у випадку компетенції мова йде не про можливість чи здатність як таку, а вже про конкретні права та обов’язки, їх сукупність.
Компетенція комерційного банку закріплена законом та статутом. Закон встановлює перелік операцій (банківських та небанківських), які можуть здійснюватися банками. Проте цього недостатньо. Крім вказівок у законі необхідно, щоб даний вид діяльності у вигляді переліку операцій був зафіксований у статуті банку. Більше того, однієї вказівки у статуті не достатньо для проведення банком операцій. Необхідно, щоб відповідні дозволи у вигляді банківської ліцензії чи письмово дозволу було надано НБУ. Якщо сформувати це більш точно, то слід мати на увазі, що будь-який банк можу у принципі здійснюватися всі ті операції, які передбачені законом, але кожний конкретний банк вправі здійснюватися тільки ті операції, які передбачені законом та які передбачені у його статуті і щодо яких є дозвіл НБУ. При цьому слід враховувати, що дане правила не поширюється на групу допоміжних операцій, які банками можуть здійснюватися, навіть якщо вони не вказані в їх статуті та ліцензії. Це єдиний виняток із правило спеціальної компетенції, коли банки здійснюють певну діяльність