В аспекті фондового ринку правило спеціальної компетенції має принципове значення, оскільки відсутність вказівок на здійснення будь-якої діяльності із цінними паперами у статуті та відсутність дозволу НБУ позбавляє банк права на здійснення даного виду діяльності. Компетенція комерційного банку як учасника фонового ринку встановлюється законодавчими та деталізується підзаконними нормативними актами. Ключовими законодавчими актами є Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [14], Закон України «Про банки і банківську діяльність» [7], Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [4], Закон України «Про Національний Банк України» [6], Закон України «Про акціонерні товариства» [15], а також Цивільний [13] та Господарський [12] кодекси України.

Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів [4]. Комерційний банк, зважаючи на відсутність будь-яких принципових заборон та обмежень, може виступати у ролі емітента, інвестора та професійного учасника фондового ринку. Як емітент, комерційний банк може випускати всі, передбачені Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», види цінних паперів, за винятком, звичайно, державних цінних паперів та інвестиційних сертифікатів. У випадку організації банків на пайових засадах, коло цінних паперів, які випускаються таким банком, обмежується акціями.

Відповідно до п. 2 статті 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» інвестор на ринку цінних паперів визначається як фізична особа чи юридична особа, які набуваються цінні папери від свого імені і за власний рахунок з метою отримання доходу чи збільшення вартості цінних паперів чи набуття відповідних прав, які надаються власнику цінних паперів, відповідно до чинного законодавства [4]. Єдиним обмеженням у цьому значенні, є економічні нормативи резервування під операції із цінними паперами, встановлені НБУ.

Що стосується професійної діяльності банку на фондовому ринку, то відповідно до Положення щодо організації діяльності банків та їх відокремлених підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на фондовому ринку затверджене рішенням ДКЦПФР № 160 від 6 березня 2006, комерційні банки можуть здійснювати наступні види професійної діяльності: на фондовому ринку: діяльності з торгівлі цінними паперами (дилерської діяльності, брокерської діяльності, діяльності з управління цінними паперами, андеррайтингу); депозитарної діяльності зберігача цінних паперів; діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів (крім діяльності з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів).

Відповідно до ч. 1 ст 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», професійна діяльність на фондовому ринку – діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності цим Законом та законодавством [14]. Поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом. На фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності: діяльність з торгівлі цінними паперами; діяльність з управління активами інституційних інвесторів; депозитарна діяльність; діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку.

Крім того, відповідно до статті 8 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» комерційний банк може виступати на фондовому ринку в якості розрахункового банку при здійснені клірингу та розрахунків за операціями із цінними паперами [5]. Тобто, кінцевий перелік професійних видів діяльності, які банк може здійснювати на фондовому ринку України, виглядає наступним чином: торгівля цінними паперами (включаючи андерайтинг, комісійні та комерційні операції), депозитна діяльність зберігача цінних паперів, ведення реєстру власників іменних цінних паперів, довірче управління цінними паперами, а також діяльність щодо проведення розрахунків при здійсненні клірингу.

Правовий статус банків включає також правовий режим здійснення банками їх діяльності (банківської та небанківської). Під правовим режимом слід розуміти регламентований законодавством порядок здійснення діяльності у визначеній галузі та наслідки дотримання такого порядку. Стосовно комерційних банків, законодавство передбачає три порядки ведення діяльності залежно від виду операцій. Перший (неліцензійний) ґрунтується на загальній правосуб’єктності комерційного банка як юридичної особи приватного права і не вимагає отримання будь-якого дозволу для здійснення ряду угод. Це, передовсім, стосується допоміжних операцій банку, здійснення яких можливе постільки, постільки вони необхідні для забезпечення роботи банка. До них, зокрема, відносяться купівля чи оренди приміщення, купівля обладнання, меблів, програмного забезпечення, найм та укладення трудових договорів із співробітниками банку, реклама послуг тощо.

Другим, але основним за значення для банків, є режим ліцензування. Режим ліцензування виходить із публічних засад регулювання діяльності банків та поширюється виключно на банківські операції: залучення засобів у вклади, надання кредитів та розрахунково-касове обслуговування [53, c. 78].

І нарешті, третій, якісно новий, режим ведення банком діяльності, який можна назвати «режимом письмового дозволу НБУ», став можливий із прийняття нової редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» [7]. Він являє собою дещо середнє між першим (неліцензійним) та другим (ліцензійним) режимами та передбачає отримання письмового дозволу НБУ. Порядок надання банками такого дозволу встановлюється НБУ. Сам Закон України «Про банки і банківську діяльність» передбачає тільки мінімум вимог, якими повинен відповідати банк для отримання такого дозволу. Це: 1) відповідність рівня регулювання капіталу банку вимогам НБУ, що підтверджується незалежним аудитором; 2) банк не є об’єктом застосування превентивних заходів; 3) банк надав план, за яким він буде здійснювати,