Мінімальний розмір статутного фонду для АБК більше, ніж для небанківських акціонерних товариства. У даному випадку діє спеціальна норма п. 2, п. 2 статті 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої розмір статутного фонду не може бути менше:

а) одного мільйона євро – для місцевих кооперативних банків;

б) 3 мільйона євро – для комерційних банків, якій здійснюють свою діяльність на території однієї області;

в) 5 мільйона євро – для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України.

На відміну від небанківського акціонерного товариства, статутний фонд якого може формуватися шляхом оплати акцій у негрошовій формі, статутний фонд АБК може формуватися виключно за рахунок грошових платежів.

Дальше, відповідно до п. 3 статті 32 Законі України «Про банки і банківську діяльність» акції не можуть оплачуватися за рахунок коштів, джерело походження яких не можна встановити, а також за рахунок коштів, отриманих незаконним шляхом [7]. Таке положення у законодавстві про господарські товариства відсутнє, що фактично робить можливим формування статутного капіталу АТ за рахунок засобів, набутих незаконним шляхом.

І на кінець, на відміну від небанківських акціонерних товариства, банк, організований у формі АТ, може випускати виключно іменні акції. Заборона на емісію акцій на пред’явника прямо передбачена в Законі України «Про банки і банківську діяльність» (п. 2 ст. 33) [7].

Емісія облігацій комерційними банками регулюється законодавством про цінні папери. Банківське законодавство не встановлює у цьому розумінні будь-яких спеціальних вимог. Таким чином, процес емісії облігацій комерційними банками аналогічний тому, як це здійснюється небанківськими юридичними особами.

Проте існує ряд особливостей, які характеризують даний процес. По-перше, як і акції, облігації не можуть емітуватися для покриття збитків, які пов’язані із господарською діяльністю (п. 7 статті 11 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [14]). По-друге, облігації не можуть емітуватися для формування та/або поповнення статутного фонду банка (п. 7 статті 11 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [14]). По-третє, якщо банк організований у формі акціонерного товариства, то він не може емітувати облігації до повної оплати усіх акцій, випущених раніше.

Четвертою особливістю є необхідність реєстрації та публікації інформації про емісію облігацій, якщо облігації емітують:

1) банком у формі відкритого акціонерного товариства;

2) банком іншої організаційно-правовою форми – у випадку, якщо умови емісії передбачають їх вільний обліг.

У всіх інших випадках, емісія облігацій не вимагає реєстрації та публікації інформації.

Та, по-п’яте, емісія облігацій може здійснюватися тільки, якщо це передбачено статутом банку. Ця вимога ґрунтується на положення п. 5 статті 10 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» [14], де зазначено, що умови випуску та поширення облігацій визначаються статутом емітента». Тобто в статуту банку повинно міститися положення, яке передбачає саму можливість емісії облігацій, а також які облігацій може емітувати даний конкретний банку (іменні чи на пред’явника, процентні дисконтні тощо). Проте, одного положення у статуті недостатньо. На основі статуту банк повинен розробити та прийняти внутрішній документ (так зване Положення про випуск облігацій), який повинен детально регламентувати емісію його облігацій. Прийняття такого положення відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів, якщо воно передбачено статутом.

Емісія облігацій, які пропонуються для відкритого продажу, складається із наступних етапів:

1) прийняття та оформлення рішення;

2) опублікування оголошення про випуск;

3) реєстрація випуску у ДКЦПФР та інформації про випуск;

4) публікація зареєстрованої інформації про випуск;

5) оформлення Глобального сертифіката/виготовлення бланків сертифікатів;

6) розміщення облігацій;

7) подання відзиву про результати розміщення;

8) погашення облігацій;

9) подання до ДКЦПФР звіту про погашення;

10) подання документів на анулювання реєстрації випуску.

Емісія облігацій, які пропонуються для закритого продажу, відрізняється від вищевикладеного тільки відсутністю вимог, пов'язаних із реєстрацією та публікацією інформації про випуск, тобто до нього не застосовуються правила, передбачені п.п. 2 та 4, а також 3 та 6 у частини, яка стосується інформації про випуск.

Ощадний (депозитний сертифікат) – єдиний вид цінного паперу, емісія/видача якого можу здійснювати ся виключно банком (комерційним чи центральним). Відповідно, правова база, яка регламентує режим видачі/емісії останніх, складає, переважно, банківське законодавство. При цьому значна доля законодавства про ощадні (депозитні) сертифікати складається із нормативних актів підзаконного характеру. Загальний порядок емісії депозитних сертифікатів регламентується Положенням депозитні операції.

В аспекті емісії/видачі ощадного (депозитного) сертифікату слід зупинитися на проблемі невизначеності правового статусу депозитних сертифікатів. Підкреслимо, що тут йде мова про депозитні сертифікати, оскільки дана проблема не відноситься до ощадних сертифікатів.

Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [14] відносить до числа цінних паперів ощадні сертифікати. В той же час, Положення про депозитні операції, так як й інші підзаконні нормативні акти, вживають термін «ощадні (депозитні) сертифікати», даючи йому таке ж визначення, як і визначення «ощадного сертифікату» у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» [14]. Таким чином, ставиться знак рівності між депозитними та ощадними сертифікатами. Із формально-юридичної точки зору таке «прирівнювання» статусу депозитного сертифікату із ощадним суперечить чинному законодавству, оскільки жодної