Вихід із ситуації, яка склалася, вбачається у прийняття змін до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», які б чітко визнали правовий статус цінного паперу за депозитним сертифікатом. Це можна зробити шляхом внесення доповнень у словосполучення «ощадний сертифікат» наступним чином «ощадний (депозитний) сертифікат». Доцільність такого рішення підтверджується світовою практикою. Цивільне законодавство більшості країн світу закріплює за депозитними та ощадними сертифікатами правовий статус цінного паперу. Так, наприклад, відповідно до статті 143 Цивільного кодексу РФ депозитні та ощадні сертифікати відносяться до різновидів цінних паперів. Аналогічне положення міститься у статті 144 Цивільного кодексу Республіки Білорусь [40, c. 34]. Законодавство США також відносить депозитні сертифікати до числа цінних паперів. П. 10 розділу 3 Закону США «Про цінні папери та фондову біржу» від 1934 року містить визначення терміну «цінний папір». Відповідно до даного визначення до числа цінних паперів відноситься депозитний сертифікат [38, c. 308].

Традиційно вексель застосовується у розрахункових відносинах товаровиробників виконуючи функцію комерційного кредиту. Проте, сьогодні у діловій практиці широке розповсюдження отримав банківський вексель, тобто вексель, який оформляє кредит банку підприємству, чи навпаки – грошовий борг підприємства банку. Такий вексель інакше називають фінансовим векселем [50, c. 156]. Правовий режим видачі векселя, як й інші операції із цінними паперами, не вимагає отримання будь-яких дозволів з боку НБУ. Це, якісно нове, положення було закладено авторами нової редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність». Аналіз статті 47 даного закону дає підстави стверджувати, що з часу прийняття вказаної редакції закону операції із векселями не підпадають під режим ліцензування, як це було раніше, і не вимагають письмового дозволу НБУ, як це передбачено стосовно інших видів цінних паперів.

Оскільки вексельний обіг безпосередньо впливає на грошовий обіг, кредитні та міжбанківські розрахунки, всі питання, пов’язані із вексельним обігом вирішуються, головним чином, Національним банком України. НБУ є головним регулятором та контролюючим органом у цій сфері, виконуючи, таким чином, функцію проведення єдиної державної політики у грошово-кредитній сфері, покладену на нього Закону України «Про Національний Банк України» (п. 1.1. статті 7) [6]. Основним нормативним актом, який регулює діяльність банків стосовно векселів, є Положення «Про порядок здійснення банками операцій із векселями у національній валюті на території України» [18].

Традиційно, векселя банки видають для двох цілей; для залучення засобів чи для надання кредитів. У першому випадку при випуску векселів мають місце операції, схожі на депозитні. Основною метою випуску банківських векселів як форми депозиту є формування ресурсної бази за рахунок залучення додаткових надходжень від видачі векселів. Видача векселів здійснюється після укладення договору та оплати цих векселів. Набути банківські векселі мають право, за загальним правилом, юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. При цьому банк виписує вексель на ім’я особи, яка придбала вексель, а векселедержатель має право його реалізувати дальше. Що стосується другого випадку, то його суть полягає у наступному. Кредитування здійснюється банками шляхом видання клієнтам простих векселів, які замінюють грошовий кредит. Оскільки банківський кредит є більш надійним та ліквідним, то підприємство, яке отримало такий вексель, без особливих труднощів може реалізувати його за гроші, чи розраховуватися ним за поставлену продукцію чи сировину. При кредитуванні, як правило, використовується вексель безпроцентний строковий (на визначену дату). Строк платежу визначається окремо у кожному конкретному випадку. Проценти за використання кредитом враховуються при видачі векселя, виходячи із його дисконту [50, c. 162-163].

У зв’язку із питання про випуск банком векселів, слід зазначити наступне. Верховною Радою України було прийнято 6 липня 1999 року закону, якими було оформлено приєднання України до Женевської вексельної Конвенції [2]. У зв’язку із цим був прийнятий Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 05 квітня 2001 року, який передбачав особливі умови застосування конвенції на території України. За змістом статті 4 даного Закону виключена будь-яка можливість випуску банками фінансових векселів. Виключення із обігу фінансових векселів є надзвичайно небажано, оскільки таке виключення зменшує базу грошових ресурсів банків – з однієї сторони та можливості отримання ліквідних засобів платежу для клієнтів – із іншої сторони.

3.2. Інвестиційна діяльність банків з цінними паперами

Ще недавно даний вид діяльності на ринку цінних паперів України підпадав під режим ліцензування банківської діяльності. Це означало, що для здійснення інвестицій у цінні папери банками необхідно було розширювати банківську ліцензію шляхом відкриття необхідних пунктів. Із прийняття нової редакції Законі України «Про банки і банківську діяльність» ліцензований режим інвестування у цінні папери був замінений на «режим письмово дозволу НБУ» [7]. Статті 50 Законі України «Про банки і банківську діяльність» передбачував, що банки можуть здійснювати інвестиції тільки на основі письмово дозволу НБУ, яке надавалося згідно із правил, встановлених статтею 47 Законe України «Про банки і банківську діяльність». Таким операціям, відповідно до формулювання статті 47 вказаного Закону є: 1) операції на ринку цінних паперів